Мія написала.
Ми поговорили.
Радий що вона написала перша, не хочется нав'язуватися.
- Привіт.
Як справи?
Я не знав як відповісти на це питання. Думав написати "нормально", але все ж таки вирішив відповісти чесно. Хріново починати спілкування з брехні.
- Не знаю. - відповів я.
- Не знаєш?
- Ну так.
- Я не розумію.
- Таке відчуття ніби я стою на краю урвища. Зараз ніби все окей, але будь-якої хвилини може піднятися вітер і не факт що я втримаюся і не впаду.
Вона прочитала одразу, а відповіла тільки за дві хвилини.
- Здається зрозуміла.
Не можу сказати що відчуваю те саме, але розумію.
Думаю що нічого кращого вона і не могла сказати у відповідь.
Приємно коли розуміють.
Приємно коли є з ким поговорити, і цей хтось не твій психотерапевт.
Вона запитала чи часто зі мною таке.
Я відповів що постійно.
- І як ти живеш з цим?
- Якось та й живу.
Не знаю що сказати.
- Пробач що лізу.
- Все нормально.
Ти не збираєшся нічого з собою робити?
- Вбиватися не збираюся.
І говорити про брата не хочу.
Розкажу краще про себе.
- Хочеш дізнатися щось конкретне?
- Хочу.
Чого ти мені написав?
- Можу не писати.
- Пробач, це не претензія.
Просто не розумію.
- Цікаво як ти.
- Чому цікаво?
Ти мене раз в житті бачив.
- Так.
І мені здалося що ми схожі.
- Так, я теж помітила що ти самотнє єбанько.
Післі цих її слів я розсміявся.
- Пробач якщо образила.
Я не мала на увазі нічого поганого.
- Все окей.
Це було мило.
- Правда?
- Так, правда.
Вона й справді мила.
І наче хороша.
Хоча звісно ще рано говорити про це.
Потім вона запитала мене про спорт. Я відповів що загалом не фанат спорту.
- Тоді чому ти ним займаєшся.
- Довга історія.
- А я колись бігала багато.
- Легка атлетика?
- Просто бігала.
Для себе.
- Вже не бігаєш?
- Вже ні.
- Ти в якій школі навчаєшся?
Я на домашньому.
- Тобто?
Тобто кілька років тому перевелася на домашнє навчання.
В школу не ходжу.
А взагалі, 38.
Прикріплена до неї.
Я погуглив де вона знаходиться.
- О, то вона не далеко від моєї.
Я в 9.
- Так, недалеко.
І як тобі шкільне життя?
- Та мабуть нормально.
Хоча на домашньому мабуть було б краще.
- Чого?
- Мені там всі чужі.
І бісять вони мене.
- Але ж не знущаються?
- Та ні.
- Це добре.
- А з тебе знущалися?
- У мене все ок.
То друзів в школі в тебе немає?
- В мене їх в принципі немає.
- В мене теж.
- А хотілося б?
- Мабуть так.
- А тобі?
- Так. - Мені і справді хотілося б.
Ми поговорили ще хвилин 8 і розійшлися. Сподіваюсь вона знову напише.
Піду спати.
Люблю тебе.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Непрочитані повідомлення
Novela JuvenilВересень 2018-го року. Максиму 16, він щойно перейшов в десятий клас. Наче звичайний підліток, якби не те що трапилося з ним і його дівчиною майже рік тому. Він намагається жити далі, але чи вийде в нього? Чи травми минулого поглинуть його та тих ко...
