Непрочитані повідомлення

2018 29 жовтня. 22:59

Привіт.

Я вже лежу у твоєму ліжку.

Давно приїхав, а пишу тільки зараз.

Пробач.

Може тупо що я прошу за цевибачення. Та все ж мені здається що я маю це зробити.

Пробач.

Коли пишу тобі, трохи виникає таке почуття ніби це справжня розмова.

Може в якомусь сенсі так воно і є.

Як і казав живу у твоїй кімнаті. Це твоя мама запропонувала ще коли ми тільки по телефону обговорювали наш приїзд.

Вона дуже сильна, тримається.

Не втрачає віри в те що все буде гаразд.

Я теж намагаюся не втрачати її.

Вона рада що ми з мамою приїхали.

Вона хотіла зустріти нас в Києві на вокзалі та я не хотів завдавати їй додаткових турбот.

Коли ми приїхали і вийшли на зупинці вона вже чекала нас.

Міцно, міцно обійняла мене.

Не в сенсі настільки міцно що не приємно. Це було приємно.

Вона мене не звиновачує, і ніколи не звинувачувала.

- Я за тобою сумувала. - сказала вона мені на вухо коли обіймала.

- Я теж за вами сумував. - це правда.

Після того що сталося ми з твоєю мамою стали ближчі один до одного.

Через спілкування з нею я відчуваю зв'язок з тобою. Мабуть в неї так само зі мною.

Вечеря була дуже милою, затишною.

Вона звісно спитала як в мене справи, але занадто вже сильно вона в це не лізла, що добре.

Вони, в сенсі наші мами, під час вечері намагалися вести себе так ніби життя не стало пиздецем. Я теж старався робити вигляд що почуваю себе краще ніж є насправді. Ліпше від цього мені не стало, проте хоча б їм не настрій не зіпсував своїм видом. Вже добре. Поки моя мама була в ванній, твоя зайшла до мене, ну тобто до тебе, я ж в твоїй кімнаті.

Вона постукала

Я сказав "Так"

Вона привідкрила двері і зазирнула.

- Можна?

- Так, звісно. - відповів я.

Вона зайшла та закрила за собою двері.

Я лежав, припіднявся та сів.

Вона сіла поруч.

Кілька секунд мовчки дивилася мені в очі, а потім почала говорити.

- Я розумію що ти не хочеш обговорювати особисте.

Але мені просто необхідно знати що ти не збираєшся знову...

- Не збираюся.

- Правда не збираєшся?

Я розумію що може тупо питати ось так напряму.

- Правда не збираюся.

Честно.

Ми будемо поряд коли Дана повернеться до нас.

- Так, обов'язково будемо.

Потім вона обійняла мене.

Потім вийшла з кімнати.

Я тебе люблю.

Пробач що тоді намагався вбити себе.

Я не хотів тебе кидати.

Просто не міг жити далі.

Ти вже більше року в комі.

Мені страшно що ти з неї не вийдеш, або що вийдеш і будеш жалкувати що не померла.

Сподіваюсь ти будеш щаслива.

Сподіваюсь що ми всі будемо щасливі.

Люблю тебе.