Порятунок в обіймах

6 глава

- За, що мені це все?! - майже кричу я викидаючи в смітник ще один листок своєї роботи. Місяць теорії уже позаду далі практика, за які гріхи я отримала саме цього викладача.

- Можливо ти трішки заспокоїшся, - Ксеня заносить в вітальню дві чашки ромашкового чаю. - все буде... якщо не добре то нормально. Невже все так погано?

- Все ще гірше, а знаєш, що я зараз візьму і поїду до Влада нехай мені сам пояснить, що і як робити.

Я швидко виходжу в коридор одягаючи свою кожану куртку та взуваючи кросівки.

- Ти мабуть жартуєш?

- Ні, я абсолютно серйозно. - я швидко обіймаю подругу та виходжу з дому на годиннику восьма вечора. На маршрутці я приїжджаю майже до його будинку. За три роки життя в Києві я все ще погано орієнтувалась в вулицях, тому не одразу знаходжу потрібний будинок.
Я обережно стукаю у двері тиша здається їх ніхто не збирається відчиняти, стоячи перед його червоними дверима я розумію яка це була погана ідея прийти сюди, тому повертаюсь, щоб піти але двері відчинилися.

- Катю, що ти тут робиш?

- Емммм, - я розгублено дивлюсь на нього незнаючи, що сказати він одягнений і сіру футболку та спортивні штани кольору хакі. - Я просто

- Проходила повз. - каже він спершись плечем на одвірок.

- Ні, я незрозуміла завдання, тому прийшла до тебе, щоб ти допоміг мені. С тобою усе нормально? Ти якийсь блідий.

- Зі мною усе нормально, а щодо твого завдання ти повинна виконати його сама. Допобачення.

- Ви навіть кави не запропонуєте.

Він закотив очі, але все ж таки впустив мене в свою квартиру.

- А у тебе тут усе досить гарно обставлене.

- Кухня там. - він вказує мені на другі двері зліва походячи коридором я розглядаю фото на стінах. Фотографії краєвидів, тварин, прохожих людей.

- У мене не прибрано я не чекав гостей тим паче тебе.

- Ой який ти гостиний, - кажу я мило посміхаючись, він дістає термометр з під своєї футболки. - ти захворів, що там на термометрі?

- Усе нормально Катю, ти вип'єш чашку кави і підеш звідси, зрозуміла.

- О це вже ні, ти хворий дай я подивлюсь на термометр. - він ховає термометр у коробку не показуючи його мені, тому я підходжу до нього впритул і роблю так як робив мені колись тато, цілую його у лоб я стала навшпиньки щоб дістати його лоба, але все ж таки я це зробила.

- Що ти робиш? - він обережно відсуває мене від себе.

- У тебе жар, тобі потрібно у ліжко. У тебе є парацетамол і трав'яний чай? Тобі потрібно пити багато рідини, чаю або води. - я починаю безупинно розмовляти, шукаючи щось у шафках. Він хапає мене за зап'ястя змушуючи звернути на нього увагу.

- Відпусти будь ласка.

- Що ти робиш?

- Відпусти будь ласка, мені страшно. - я майже шепочу в горлі збирається комок. Він просто тримав мої зап'ястя, він не робив мені боляче, але цей страх переслідував мене усюди.

- Пробач я не хотів зробити тобі боляче. - він відпускає мої руки та виходить з кухні залишаючи мене одну.

- Ти не зробив мені боляче, я просто боюсь коли хтось так хапає мене.

Незнаю чи почув він мої слова чи ні. Я беру термометр який він залишив 38.8 це не жарти.
Я все ж таки знайшла парацетамол і зі склянкою води вийшла з кухні.
Влад сидів на дивані у вітальні, здається він засинав.

- Влад, випий ось це. - він був сонний, тому нічого не запитуючи просто випив таблетку. Я обережно вклала його на подушку та вкрила ковдрою.

- Ти справді фея, - крізь сон говорить він. - стрімко з'являєшся, і так само стрімко зникаєш.

- Ти мариш, скоро температура трішки знизиться і тобі буде краще.

Я уже збираюсь йти, але він ловить мої пальці своєю рукою, по кінчиках пальців наче проходить електричний струм, а серце починає битися швидше.

- Не йди фея... - знову каже він та засинає.