Порятунок в обіймах

23 глава

Сьогодення

Я прокинулась дуже рано на наручному годиннику була четверта ранку, вчора ми лягли спати приблизно о пів на другу ночі. Я вийшла з палатки вдихаючи запах соснового лісу який був неподалік. Тут було так красиво, озеро в осінню пору по своєму прекрасне, по середині табору ледь ледь потріскували гілки у вогні. Спалось поганно увесь час спогади викидали моменти з лікарні або з тієї жахливої ночі. Що буде далі? Що замислив Влад?

Відійшовши від табору я стояла і дивилась на воду в озері, кришталево чисту, прозору здавалось, що будь якої миті там під водою може пропливти риба і через прозорість води її можна буде розгледіти.

- Все гаразд, фея? - Влад підходить заду обіймаючи мене обома руками за талію.

- Так, я просто насолоджуюсь тишою та спокоєм.

- Поганий сон?

- Дуже...

- Скільки ти спала?

- Небагато. - відповідаю я.

- Ти довіряєш мені? - запитує хлопець його голос звучить дуже серйозно і це мене лякає.

- Що ти задумав ? -  я розвертаючись до нього обличчям.

- Довірся мені, заплющ очі.

Зробивши глибокий вдих я кивнула та заплющила очі. Влад знову став за моєю спиною, прибрав волосся холодна прикраса торкнулась оголеної шиї і я розплющила очі.

- Зачекай я закріплю її. - говорить Влад, а я торкаюсь пальцями маленького тендітного кулону на шиї. Це був кулон в вигляді феї на тоненькому ланцюжку.

- Влад...

- Нічого не кажи це мій подарунок тобі, за те що ти є. За те що ти з'явилась в моєму житті. - він цілує мене в лоб та обіймає.

- Дякую. - шепочу я обіймаючи його у відповідь.

Ми ще деякий час стоїмо біля озера, аж поки Люциана не кличе нас збирати табір. 

* * * 

Вечері Влад відвіз мене до дому як тільки я прийняла душ та сіла вечеряти приїхала Ксюша. Ми не говорили з нею з того часу як я полетіла до Туречинну. 

- Ні, Кать так діло не піде ти обіцяла мені зателефонувати як тільки прилетиш, а що вийшло. Ти полетіла туди, повернулась назад і навіть не написала смс. 

Подруга налітає на мене з порогу , з фастфудом в руках. 

- Він знає. - кажу я пропускаючи подругу всередину.

- Стоп, що? 

- Влад знає, якщо бути точнішим то він знає абсолютно все.

- То коли похорони? - Ксеня заходить у вітальню та сідає на диван кладучи пакет з їжею на столик.

- Який ще похорон, Ксеню, що ти мелеш.

- Якщо Влад знає все то висока ймовірність того що Агапов десь трупом лежить.

- Ксеня..

- Ну а що, на його місці я б тому виродку всі кістки переламала. Я б і так це зробила, але моя віза ще не готова, тому я сиджу на попі рівно, поки що.

- Влад зі своїм другом Костею вирішили, що вони зможуть посадити його за ґрати.

- А ти в цьому не впевнена, так.

Я беру подушку та обіймаючи її лягаю подрузі на коліна.

- Я ні в чому невпевнена. - тихо зізнаюсь я.

- Зате ти можеш бути впевнена а його почуттях до тебе, хіба ні. Чи ти сумніваєшся в собі?

- Ти б бачила його разом з племінниками, він любить дітей мені здається що Влад стане чудесним батьком.

- А ти станеш чудесною мамою я впевнена в цьому.

- Ксюша, ти ж....

- Ні, Катю, все буде гаразд негідник сяде за ґрати, а ваша історія закінчиться хепі ендом. Наприклад двоє діточок, будиночок за містом, собака.

- Ага а ще папуга і хом'як.

- Можливо, - Ксюша починає сміятись від її сміху мені також хочеться сміятись. Вона одна з тих людей у яких сміх набагато смішіший за жарт. - Тобі варто поїхати до нього.

- Навіщо?

- Поговорити Катю, - Подруга встає з дивану змушуючи мене також підвестися на ноги. - Розкажи йому про Омера, якщо Владу вдасться його знайти діло в шляпі.

- Гаразд я подзвоню йому.

- Такі справи по телефону не вирішуються, тому руки в ноги і вперед.

- Мабуть ти ніколи не перестанеш мене дивувати.

- Ні, я буду дивувати тебе весь час нашої дружби.

Подруга бере свою сумку і виходить з квартири залишаючи мене з думкою про те що все таки варто поїхати до Влада.