Порятунок в обіймах

14 глава

Влад забрав мене з дому о п'ятій вечора ми їхали за місто, у мене не було ні сил ні бажання говорити, Влад також мовчав час від часу кидаючи на мене спантеличений погляд.

- З тобою усе в порядку фея?

- Так, а що?

- Ти занадто мовчазна.

- У мене немає на це сил, - чесно кажу я. - Я... Морально готую себе до того, що буде далі.

- Ти боїшся їхати на ювілей?

- Ні, я боюсь летіти у Туреччину, - я відповідаю занадто чесно, відповідаю так як боюсь відповідати навіть сама собі. Неможна відкривати йому цю частину себе, неможна відкривати цю частину розваленого світу. - Я давно там не була і мені буде трохи важко.

- Є те чого ти боїшся, - починає він концентруючись на дорозі. - те про що ти не готова говорити. Я правий?

Я лише киваю у відповідь та повертаюсь до вікна. Як пояснити йому, що я зруйнована абсолютно повністю, як пояснити те що трапилось і те що так болить.
Через кілька годин ми приїхали в один з заміських будинків з конюшнею.

- Тут є коні? - запитую я виглядаючи з вікна машини. Я намагаюся побачити хоча б одного, але марно уже занадто темно для цього.

- Так, - на його обличчі з'являється посмішка коли він бачить як я посміхаюсь почувши про коней. - вони тобі подобаються?

- Як коні можуть не подобатись, вони надзвичайні тварини. Можемо подивитися на них будь ласочка.

- Гаразд.

На його обличчі з'являється щира посмішка і я здається вперше чую його справжній щирий сміх.

- Ти з мене смієшся.

- Ні, що ти хіба можна.

- Ти з мене сміявся це точно.

- Ну можливо зовсім трохи, просто ти, - він наче підбирав слова, розглядаючи різні варіанти, але все було не те. - просто ти фея. Така ніжна і така по дитячому щира.

- Нажаль.

Я зриваюсь з місця і біжу в сторону конюшні, чую звук підков на цементі і серце починає битися швидше, так наче я повернулась назад. До конюшні я заходжу повільно розглядаючи кожне стійло, кожного коня за хвірткою.
Проходячи повз одну з них я трохи зупинилась раптом звідти висунулась голова коня, він почав нюхати моє волосся, я повернула голову, щоб краще розгледіти його. Це був чорний кінь з білою плямою на лобі між вухами, я гладила його коли мене відкликнув повний занепокоєння голос Влада.

- Катю, відійди від нього. - Влад підходив все ближче, але дуже обережно ніби боявся, він все дивився на коня не зводячи очей.

- Чому? З ним щось не так?

- Катю, просто підійди до мене, прошу.

- Скажи мені, що не так з конем, тоді я підійду .

- Він нікого не сприймає, абсолютно нікого крім мене та мого дядька , він скинув з себе кілька людей. Ворон небезпечний кінь.

- То тебе звуть Ворон. - на перекір Владу замість того, щоб підійти до нього я відчиняю хвіртку та заходжу до коня.

- Зараз я доторкнусь до тебе, мені шкода. - договоривши Влад обхоплює мене рукою за талію і витягає звідти хвіртка зачиняється і я опиняюсь зажата між нею та Владом. Я вдихаю запах чоловічого гелю для душу, запах м'яти заспокоює і дарує відчуття безпеки та комфорту.

- Це небезпечно фея. - шепоче він мені на вухо.

- Не кожний зможе приборкати норов коня, - я відчуваю його дихання на собі. Ми обоє хочемо цього... - Ті хто не намагаємося його приборкати, а довіряє йому стають його вершником.

- Чому ти так маниш мене? Чому ти, фея? Чому?

- Незнаю. - кажу я уже йому в губи.

Його губи накривають мої ніжним поцілунком який з кожним моментом ставав дедалі палкішим і бажанішим. Наче єдине наше бажання було ніколи не розривати цей поцілунок.