Порятунок в обіймах

9 глава

Катя

Я знову позіхаю дивлячись у вікно цей нахаба Король витяг мене з дому о шостій ранку буквально в піжамі, а зараз везе незрозуміло куди.

- Гаразд, - кажу я і знову позіхаю. - Поясни мені якого біса ти витягнув мене з ліжка в таку рань навіть не давши переодягнутись та привести себе в порядок.

- Ти і так дуже красива. - його спокій мене вбиває.

- Тюлень нахабний якого ти витяг мене з дому?

- У мене фотосесія з Поліною.

- А я тут до чого, мені глибоко всерівно, що і де у тебе.

- Ти моя дівчина як би дивно це не звучало, але Поліна так думає тому ти їдеш зі мною.

- Щоб тебе підняло та гепнуло. А ти не міг дати мені хоча би двадцять хвилин для того, щоб я одягнула щось нормальне та привела в порядок ось це пташине гніздо. - я показово торкаюсь своєї дульки на голові яка уже встигла трохи розпастися.

- Ти чудесно виглядаєш. - знову каже він навіть не дивлячись на мене, його спокій нервує мене як можна бути таким спокійним.

Я не встигаю сказати ще хоча б слово як він зупиняє машину прямо біля Поліни. Здається її настрій одразу йде коту під хвіст коли вона бачить мене.

- Привіт Влад. - каже вона сівши на заднє сидіння.

- І я рада тебе бачити. - кажу я пойожившись від холоду який вона запустила у машину.

До парку в якому повинна бути фотосесія ми доїхали доволі швидко на дворі було дуже холодно як не як кінець жовтня, в цей тюлень витяг мене з дому в штанах з хмаринками від зимової піжами, футболці та кардигані.

- Сона фея підійди сюди.

- Мені холодно і я хочу спати. - кажу я фокусуючи фотоапарат.

Він забирає в мене фотоапарат ставить його на сидіння і дістає з бардачка чорний теплий светр.

- Зніми кардиган, светр набагато тепліший.

- А якщо я не хочу.

- Я не запитую, - він знімає з мене кардиган та одягає свій светр. - зроби вигляд наче ти в захваті від мене. - шепоче він мені на вухо та залишає легкий поцілунок на щоці.

- Тюлень нахабний. - тихо кажу я.

- Я тебе чую Кохана.

- Я знаю.

Поліна ще те стерво, але фото виходили досить не погані. Через хвилин тридцять я пожалкувала про те, що не залишилась в машині і взагалі, що погодилась допомогти йому.
Потрібно закінчувати цю фотосесію як найшвидше.

- Тобі зручно фея? - запитує Влад коли я вкотре спираюсь на його плечі, щоб хочаби кілька хвилин подрімати.

- Мені дуже зручно. А тобі?

- Також, але мені потрібно працювати.

- Клянусь думками вона уже у ворожки з дошки оголошень наводить на мене порчу. - шепчу я на вухо Владу.

- І робить приворот на цвинтарі.

Я ще ніколи не відчувала такої легкості в нашому спілкуванні як зараз, мені хотілося посміхатись поруч з ним та жартувати на будь які теми єдиним, але була Поліна яка завжди влізала куди не потрібно, в решті решт ця найдовша година в моєму житті пройшла Влад підвіз Поліну до міста і повіз мене до дому.

- Я віддам тобі светр коли виперу його. - кажу я коли він зупиняється біля моєї квартири.

- Гаразд як вважаєш за потрібне.

- Тоді я піду?! - навіщо я це кажу, звичайно піду.

- Так йди. Хорошого вечора.

- Тобі також тюлень.

Я йду швидше ніж він встигає, щось сказати. Зайшовши до квартири я по незрозумілій причині починаю посміхатись як дурненька. Та швидко приходжу до себе та іду у ванну кімнату. Я хлюпаю холодною водою собі в лице і дивлюсь на відображення в дзеркалі.

- Тобі не можна його кохати, тобі не можна вплутувати його в це. Тобі не можна дозволяти це своєму серцю.