Не Янгол

Глава 7

— Позер, — фиркнула я, повернувши ноги на підлокітник. Зробила ковток коньяку.

— Тобі не сподобалося? — вдавано здивувався Марсель. Підійшов до бару й налив собі віскі. Підлив і мені коньяку в стакан. — Ти говорила, тобі подобається холодна впевненість.

— Зізнатися, я злякалася, — тихо видала. — Від тебе повіяло диким холодом.

— Мені подобаються порівняння, які ти використовуєш, Янголе, — сперся на робочий стіл. Я відвернулася.

— Будеш запевняти мене не боятися? — здійняла брову. — Я ніколи тобі не зашкоджу, — майстерно повторила заїжджену фразу із любовних романів. Зробила ковток.

— Не видавай своєї пристрасті до бульварних романів, Вікторіє.

Я хрипло розсміялася. Використовує мої ж фрази. Втома накотила ще до появи Марселя, а зараз хотілося розтягнутися на ліжку й забути про цей день.

— Віднеси мене в кімнату.

Поглянула йому в очі. Він не сумнівався. Я знала, що він виконає моє прохання. Але перед тим він вирішив насолодитися поглядом моїх очей, намагаючись відшукати там щось реальне та правдиве. Нехай шукає.

Поставив стакан на стіл та підійшов до мене. Марсель обійшов крісло, витягнув із рук стакан із залишками коньяку. Я взяла чобітки в руки, а другу протягнула Марселю. Він легко підхопив мене на руки. Я миттю обгорнула його шию рукою. Диявол ніс мене обережно і легко. Він дивився лише вперед, ніс в кімнату, знаючи дорогу. А я дивилася тільки на нього. Лагідно торкалася пальчиками шкіру на шиї. Він не реагував. Мене це розізлило. І тоді я торкнулася губами. Втягнула носом запах його шкіри та легкий шлейф його парфуму.

— Тиждень минув зі знайомства, а ти вже несеш мене в мою кімнату на руках і готовий влаштувати різню, — хрипло розсміялася і зітхнула йому в шию, від чого вона покрилася мурахами. — Виглядає неправдиво, Марсель.

— Я знаю тебе довше, ніж тиждень.

Двері в мою кімнату відчинилися і Диявол поніс мене до ліжка. Він бережно вклав мене на постіль.

— Не приєднаєшся до мене? — грайливо запитала в напівсні.

— Боюся, ти будеш мене домагатися.

Мій сміх полетів йому в наздогін, коли двері за ним зачинилися. А я, від втоми, зникла у сні, ледь встигла накритися ковдрою.