Не Янгол

Глава 18

Я ніколи не випускав її з поля зору. Коли вона з кимось розмовляла, я ставав так, щоб бачити її. Завжди помічав погляди, направлені на неї. Аналізував кожного, хто проходив повз чи стояв поруч з нею. Коли вона йшла в іншу кімнату, йшов з нею слідом, щоб завжди її бачити.

Коли Янгол тихо прослизнула в будинок. я не сумнівався, що вона збирається кудись поїхати. Я пройшов до заднього двору, залишившись у тіні дерева, коли вона направилася в гараж. А потім побачив автомобіль, який стрімко зник на дорозі. Мені хотілося кинутися слідом за нею, щоб контролювати ситуацію. Але я лишився в маєтку.

Всередині все стискалося від усвідомлення, що Мій Янгол ймовірно поїхала із цим Вовком. З ним вона зустрічалася тієї ночі, до нього з радістю кинулася в обійми. І про нього говорив Віктор, як про нового гравця. Він мав рацію. Усе може обернутися попелом в одну мить. Мені не вдалося роздивитися її погляд тієї ночі, але те, як вона поклала свої долоньки на його обличчя, розривало мені серце.

Чи боявся я її втратити? До безумства. Якби я міг зачинити її у своєму домі, зробив би це без роздумів. Але з Янголом таке не пройде. Її свобода для неї перед усім. Я ж так близько підібрався. Повільно проникав у її життя, ставав невіддільною частиною. Але Янгол не могла довіритися. Готова запевнити мене будь у чому, аби лише не визнавати реальність та свої почуття. Вона відчувала до мене симпатію, це безумовно. Хоча у самого всередині страх, що вона грає зі мною.

Повернулася Янгол десь через годину, за яку я довів себе до божевілля думками, хоч і не показував цього. Я помітив її, коли вона йшла по коридору. Ми з іншими членами родини й клану проводили молодят до спальні для першої шлюбної ночі. Традиція жахлива, але натовпу потрібні вино та видовище. Янгол пройшла повз, навіть не глянувши. Я пройшов за нею, спостерігаючи, як важко вона переставляє ноги. Вона змінила сукню на штанний костюм, який ідеально повторював згини її тіла. Кулаки стискаються, коли уявляю, як на неї дивляться інші чоловіки. Підбори тяжко й втомлено стукали по підлозі. Мені хотілося підхопити її на руки й віднести до ліжка. Роздягнути, вкрити ковдрою й сховати від усіх, щоб вона змогла відпочити.

Телефон в кишені штанів завібрував. Я дочекався, доки двері її кімнати зачиняться за нею, й відповів на дзвінок. Це був Леон, він чекав мене в автівці за воротами. Я пішов до нього.