Не Янгол

Глава 31

Здалося, що минуло кілька днів, а не кілька годин. Сон був глибоким, що я не пам'ятала і темряви, яка часто була для мене рятівною. Я пам'ятаю лише, що заплющила очі й розплющила їх такою ж втомленою, якою була вночі.

Поруч лежав Марсель. Він був без звичної домашньої футболки, білої й дуже м'якої, але був у сірих спортивних штанах, які я придбала йому в Атланті. Голова повернута до вікна, з якого заглядали сонячні промінці, ліва рука вздовж тіла, а права під моєю подушкою. Я сковзнула рукою і торкнулася його руки. Марсель продовжив спати.

Посунулася ближче, закинула одну ногу, а потім лягла на нього повністю. На мені виявилася моя нічна сорочка, це я помітила тільки зараз. Я поклала голову йому на груди, а він уві сні обійняв мене своїми руками, так і не прокинувшись. І мені вдалося заснути в його обіймах. Теплих і надійних.

Прокинулася знову я приблизно по обіді. Вже сама, але постіль поруч була теплою, вочевидь Марсель відійшов нещодавно. А ж тут почула тихі кроки із коридору. Тихо прочинивши двері, в кімнату із тацею в одній руці зайшов Марсель.

— Я збирався тебе будити, Янголе, — сказав Марсель й поставив дерев'яну тацю мені на ноги, щойно я сіла.

Він нахилився і поцілував мене в губи так звично, ніби ми робимо це вже роками. Тільки легкий біль від розбитої губи трохи засмутив.

— Ти виспалася? — запитав Марсель і поцілував моє волосся. Він сів у мене в ніжках і став чекати, доки я оціню його старання.

Та дерев'яній таці лежали тости із джемом, стаканчик пряного молока і філіжанка кави. А також неймовірної краси гілочка блакитної гортензії в скляній прозорій вазі. Вона підкорила моє серце, як і весь сніданок в ліжко.

— Я ціную твої старання, мені дуже приємно, Марсель. Дякую, — я посміхнулася і потягнулася до пряного молока. Зробила ковток і радісно закивала головою. — Так, цього разу це найсмачніше пряне молоко, яке я куштувала з твоїх рук.

— Так! — стиснув кулаки Марсель й широко всміхнувся. — В мене вийшло! Звідки в тебе цей рецепт, Янголе?

— Від мами.

Марсель завмер і вся радість зійшла з його обличчя. Але вперше за стільки років я не відчувала суму чи болю, коли говорила про неї. Для мене події ночі ніяк не полегшили моїх спогадів. Але частина правди про минуле, яку я й так знала, були для мене, як один ключик до замка моїх кайданів минулого. Стало трохи легше.