Після переміщення в книгу, я всиновив лиходія

Розділ 18. Брехня

Шень Юй справді запанікував.

У ліфті його рука, простягнута, щоб натиснути кнопку першого поверху, дрібно тремтіла.

Вперше в цьому світі Шень Юй зазнав такого сильного спонукання - йому хотілося схопити Тан Лі в оберемок, злетіти зі сходів і бігти до лікарні.

На жаль, він не міг.

З пошкодженими ногами він міг тільки сидіти в інвалідному візку, з тривогою обіймати Тан Лі, і неквапливо просуватися до припаркованої машини.

На щастя, дядько Чжан повернувся досить швидко і невдовзі знайшов Шень Юй.

Дворецький глянув на Тан Лі, що закопався в одяг Шень Юя. Після секундного збентеження він кинувся до інвалідного крісла, щоб відвезти його.

- Зачекайте! - Вигукнув Шень Юй. - Дядю Чжан, спочатку віднесіть у машину Каштана.

Ні слова не кажучи дядько Чжан нахилився і спробував витягти хлопчика з обіймів Шень Юй. Але Тан Лі лише міцніше притиснувся до хлопця і сховав голову в нього на грудях.

- Не хочу...

Тихий і слабкий голос Тан Лі звучав жалісно й нещасно.

Шень Юй насупився, трохи злий і дуже безпорадний. Він обережно поплескав Тан Лі по спині і м'яко промовив:

- Каштан, будь слухняним, спочатку сядь у машину з дядьком Чжаном. Я буду в ній за мить. Ми їдемо до лікарні на огляд.

Хто знає чому, але після цих слів, Тан Лі став пручатися ще більше.

- Я не хочу!

- Тан Лі! - Вигукнув у гніві повне ім'я хлопчика Шень Юй, але не дозволив своєму роздратування взяти гору. Натомість він розкуйовдив волосся маленького лиходія. - Будь слухняним.

- Я не хочу бути слухняним, - сказав Тан Лі приглушеним голосом.

Шень Юй: «......»

Він подивився на дядька Чжана, що стоїть перед ним, і побачив у того на обличчі такий самий безпорадний вираз.

Шень Юй вперше у житті виховує дитину. Він справді не знав, що робити, коли хлопчик вередував.

Тому, зайшовши в глухий кут, його розум забуксував і на пару секунд завис. Не маючи іншого вибору, він дозволив дядькові Чжану повезти інвалідне крісло на паркування.