Я (Інша Романтика)

XII

Біля його будинку справді були намальовані класики. Звідки він бере стільки крейди?

Я вийшов з таксі й заплатив за проїзд, хоч і водій почав жартувати, що, мовляв, не потрібно, мій нагрудний значок тому виправдання. 

«Не варто, вам ще дітей годувати»  — сказав я йому, віддаючи дрібні гроші. Він підійняв свій капелюх на голові  на знак вдячності. 

Вітер повільно хитав моє волосся. Ніс трохи змерз, все-таки синоптики мали рацію: похолодання. 

Будинок, який знаходився на околиці, виглядав комфортно, але в мене не полишало почуття, що там ніхто не жив. 

Швидше виживав, проводив свої тьмяні дні на самоті.

Мої слова виявилися правдою. Відчинивши двері, які навіть не були зачинені, я увійшов поволі до будинку. Дерев'яна підлога мимоволі рипіла, а в повітрі витала прохолода.

Тут було... Незатишно.

Я почав оглядати «пустинь». Вітальня була непримітна з усіх. На дивані гора пилу, а квіти, що стояли на журнальному столику, зів'яли. Навіть деякі пелюстки впали на стіл.

Комора порожня.

В душовій кімнаті не було медикаментів. З гігієни було мило та бритва.

Я повільно, як привид, прослизав через кілька кімнат, сподіваючись, що побачу що-небудь, що нагадає мені про посмішку власника, але навіть його кімната мені нічого не дала. Ліжко було не заправлено, робочий стіл було прибрано, а речі як у військового були ідеально складені.

Я відчував тиск і задуху в цьому будинку.

Я відчув те, що діялося в мене протягом усього мого шляху до себе. 

Порожнечу.

Я стояв посеред кімнат, наповнених різними дорогими речами, але я відчував спустошення й самотність.

Я зрозумів, що без Андрюші не зможу жити.

І він без мене також.

Ми обидва самотні.

В душевному плані.

І кохання нас зігріло.

Я повільно складав його речі у свою валізу, беручи найнеобхідніше. 

Моєї готівки вистачить приблизно на місяць, а потім ми щось придумаємо. Ще я хотів би відправити лист Матусі, як буде змога.

Але згадуючи, що листа можуть перед цим прочитати, одразу викинув це з голови.

Мене відпустили, бо Тагабат зрозумів, що я обрав інший шлях.

Досі пам'ятаю гіркі слова доктора, коли він казав, що потім відправить мене на лікування проти гомосексуальності. 

Лікування існує. Електрошок, аверсивна терапія (демонстрація гомоеротичних матеріалів з одночасним викликанням нудоти та блювання за допомогою медикаментів).

Але це було тільки у випадках, що вас, нібито, «спокусили». Ми, чекісти, довідувалися на таких «спокусників» і дізнаємося про них усе. У більшості це дуже високопоставлені люди,  але Дегенерат постійно підмінював документи, щоб отримати більше жертв. Дізнався я про це, на жаль, запізно, але якби я став на захист, то навряд чи це вплинуло на щось. 

Я вирішив не гратися з долею і втекти до найближчої країни. До свого рідного краю, там, де вбито мого батька за партизанство. 

Андрюші, напевно, теж там сподобається.

— Боже, нехай все вийде, — шепочу я собі, складаючи руки в замок.

Молюся.