Тихо вітер шелестить, неначе шепот від дерев,
Трава колишеться спокійно, неначе море тихе,
То тут то там лунають пісні, неначе тихий колокольчик,
Ось там дзюркоче річечка маленька, неначе сміх дитячий.
Та ось зненацька я бачу посмішку твою,
Твоє волосся, темне й кучеряве, вітер підхопив,
Твій сміх-дзвіночок злітає з уст твоїх,
А очі карі, немов ущелина глибока
В якій не раз мені ще падати на дно далеке.
Я намагаюся тебе вхопити -
Та марно це, як швидко ти це не роби.
Картина й звуки колір свій втрачати починають,
І єдине що я чую наостанок з сну свого
Це фразу незабутню і твою :"ти чекай,а я прийду".
Ось так я просинаюсь вкотре,
Та сон цей бачу я не вперше
І не забуду я його ніколи.
Тихо вітер за вікном шепоче, неначе то вуста твої.
