Як мені набридло тонути в цьому,
В цій темній, непроглядній пітьмі.
«Ти повинна...мусиш... зобов'язана...»
Досить! Я нікому нічого не винна!
Досить мені казати одне й те ж саме,
Я – володарка свого життя, а не ви!
Мені вирішувати як жити, а не вам,
Тому стуліть пельки і замовкніть!
Так! Я піду на це світло, на промінь,
І поверну свій неймовірний світ.
В ньому безкраї поля, ліси, гори,
Та нескінченні, барвисті квітки.
Ти побачиш вогник в очах моїх відтепер,
Який горітиме яркіше, аніж минулий!
