Тихий стукіт з грудей лунає,
Який почути майже неможливо.
Адже серце давно згнило,
Зоставляючи після себе тільки стукіт
Та забираючи емоції з собою в могилу.
Легкий біль відчути можна
По всьому тілу, без винятку.
Тому "цілі місця" не шукай дарма.
Та найбільше болить у грудях,
Де зламані вщент всі ребра гниють.
Емоція одна лишилась,
Яка має назву 'Тривожність'.
Вона ось тут, в грудях б'ється,
Немов птах у клітці дерев'яній,
Яка зламається вже дуже скоро.
Думки перестали душити,
Чи затягувати петлю на мріях дурних.
Адже вбили все що могли
Та загнали в дальній куточок те,
Що знищити не змогли.
