Вдихаєш повітря повні груди
І відчуваєш лиш одне - свободу.
Не чуєш криків, гуркоту машин,
Лише одне - шелест листя на деревах.
В такі спогади я поринаю раз у раз,
Перед тим як в сон поринуть,
Під час музики або прогулянки.
Від цієї звички не позбудусь вже ніколи.
Хоча мені і так живеться добре.
Тікати від реальності? Можливо, так.
Раніше я такого, звісно, не робила,
Але зараз у мене не лишилось сил.
Мені тяжко в цій реальності бути,
Тому поринаю в думи свої.
Ще один вихід - всесвіт книг.
Їх я люблю більше, аніж світ цей реальний.
