Братик.

Як складно сказати!

Всю ніч хлопці спали у ніжних обіймах один одного.
На ранок Мінхо розбудив промінь сонця,який світив прямо йому у очі. Тоді Мінхо сів у ліжку,подивився у вікно,а тоді перевів погляд на солодко спячого юнака на ім'я Джісон. Хо лише посміхнувся,а тоді встав з ліжка і одягнув футболку з шортами,бо цього разу вони були досі голі..
Хлопець тихо вийшов з кімнати закривши за собою двері і зайшов на кухню. У квартирі була тиша,Мінхо трохи здивувався,що батьків досі нема,але не придав великого значення. Він поставив чайник,а тоді відкрив холодильник щоб подивитись,чи є щось поїсти. Він знайшов молоко,яйця,тоді він глянув у іншу шафку закривши холодильник,і дістав борошно,сіль,цукор.
Він дістав велику тарілку,а тоді почав поступово змішувати всі інгредієнти,і яерез деякий час у нього вийшло рідке тісто. Чайник швидко скипів тому він поставив дві чашки поруч і кинув туди два пакетика з чаєм,залив їх гарячою водою,і підійшов до тіста. Ще трохи перемішавши він поставив пательню на вогонь,і поки вона розігрівалася хлопець налив туди трохи олії і зачекав декілька секунд. Тоді хлопець начерпав трохи густого тіста в ополоник і розлив його на пательню. Він робив млинці,по особистому рецепту його бабусі. Настав час перегортати млинець,що й зробив хлопець. Він поклав один готовий  мнинець на тарілку,потім другий,третій,п'ятий..вони робилися доволі швидко,тому через декілька хвилин він вийшов з кухні і тихенько зайшов у кімнату. Він побачив,що Хан досі спить,тому підійшов до нього ближче.
-ВСТАВААААЙ ВСТАВАААЙ ПОЖЕЖААААА ПОМИРАЄМОООО АААААА-Кричав Мінхо поруч з сплячим Ханом.
Джісон підстрибнув у ліжку і почав оглядатися кімнатою вже встаючи з ліжка.
-Прикрийся хоч-помираючи від сміху сказав Мінхо.
-Блять!Мінхо,не дивись!!!по-перше,яка нахуй пожежа,а по-друге,що ти там не бачив.-одягаючи шорти сказав Джісон.
-Кхм.-видав Мінхо від невеликої сором'язливої,а тоді продовжив.
-Йди на кухню снідати,Хані.
-Хвилину.
Мінхо пішов на кухню дороблюючи млинці. Через мить зайшов Джісон зі словами:
-Як смачно пахне..Це млинці!?
-Так,запах приємний,залишилося дізнатися,які вони на смак.
Джісон швидко схопив гарячий млинець з тарілки і поклав до рота.
-Тихо ти,повільніше,ніхто ж не забирає в тебе.
-Ммммм Мінхо,це неймовірно!-мовив Джісон пережовуючи млинець.
-Справді?Я радий.
Джісон пив чай і їв млинці разом з Мінхо.
-Як говориться..і приготувати можеш і..-не домовив Джісон.
-Джісон!Не доводь мене..
-Мовчу мовчу-сміючись сказав Хан.
-Як себе почуваєш?-дивлячись у підлогу спитав Мінхо.
-Кхм..Гадаю,могло бути й гірше.
-Не сильно болить?Хоч було..приємно..?-спитав Мінхо,а тоді швидко поклав до рота млинець.
-Ні..тобто так..тобто..не сильно болить,а на друге питання відповідь так..
-Гаразд. Пропоную сьогодні сходити в одне місце.
-В яке?
-Це поки що секрет.
-Ох,інтригуєш. Можно хочаб підказку мені?
-Ні.
-Ну Хо~.
-Ніііі.
Джісон лише посміхнувся у відповідь. Коли вони доїли вони помили посуд і пішли у кімнату.
-Можемо одягатися.-сказав Мінхо дивлячись на Хана.
-Окей.

Хлопці швидко зібралися і вийшли на вулицю. Джісон дістав телефон і набирав номер мами,а тоді почулися гудки. Через мить хлопець отримав "слухаю".
-Привіт,ми пішли гуляти,не лякайтесь,якщо нас не буде вдома.-мовив Джісон.
-Гаразд,цілую,бувай.-відповіла жінка.
-Бувай.
Виклик закінчено.
-Тож,ти не скажеш куди ми йдемо?-спитав Хан слідуючи за хлопцем не зрозуміло куди.
-Все вірно,просто йди за мною.

-Мінхо.-різко мовив Хан по дорозі.
-Що?-відповів Мінхо повернувши обличчя до Хана.
-Те що було вночі,знов нічого не означає?
Мінхо повернув обличчя вниз,дивлячись собі під ноги роздумуючи про щось.
-Для тебе це щось означає?-спитав Хо.
-Не перекладай питання на мене,відповідай.
-Хані..~-Мінхо замовк.
Через хвилину хлопець нарешті наважився і продовжив говорити.
-Ці ночі..Вони дивно вплинули на мене,моє бажання бути поруч з тобою,робити щось разом,відчувати тебе.. стало велике. Твої палкі дотики до мого тіла,твої слова,твої дії,твоя усмішка..це все зводить мене зрозуму не даючи контролювати себе. Ті ночі,вони були особливі..Навіть у день знайомства коли я тільки побачив тебе якийсь вогник всередині мене спалахнув.Чомусь це вплинуло на мене і мої думки дуже швидко,хоча я доволі не така людина. Я рідко розповідаю комусь про своїх друзів та знайомих,але за тебе я розповідав все що міг і відчував..але я не знаю,чи маю якісь почуття,я не добре знаюся в цьому..Але ось що для тебе це означає?..
Хан спочатку мовчав,а потім почав говорити:
-Перша ніч не дає мені спокою і на сьогодні..Ми забагато випили,через це я став сміливіше,і зробив те,що хотів у той момент,я не знаю,що це було для тебе,але я пам'ятаю кожну деталь,кожен дотик,кожен поцілунок..Коли ми вирішили,що це нічого не означає всередині мене було..пусто. Я й сам не розумів чому,я не думав,що в мене є якісь відчуття,я просто намагався не думати за це,але всі мої думки були лише про тебе,лише про ту ніч.лише про твої ніжні й особливі дотики та поцілунки.Я навіть не знаю,що нам робити,чи варто забувати за це..Хоча гадаю,нам не можна знов це забувати.
-Хані~..
-Так?-відповів Хан відчуваючи всередині як його серце дуже сильно б'ється  від цього ім'я.
-Давай...Боже мій!Як це складно сказати!.-Мінхо вдарив себе по нозі.
-Давай зустрічатись..-тихо запропонував Мінхо подивившись у очі Хана тримавши зоровий контакт і підтримуючи паузу у їх інтимній розмові.