Мій коханий зведений брат

2

Нарешті я переступив поріг своєї тимчасової квартири. Вона анітрохи не змінилася відколи я востаннє був тут. Ті ж меблі, шпалери та навіть підлога. Але все в ідеальному стані. На перший погляд і не скажеш, що цьому ремонту вже багато років. Поки я роздивлявся квартиру, тітка Олена вже повернулася з останньою моєю сумкою.

- Відчувай себе як вдома. Житимеш в одній кімнаті з Льошею. Сподіваюсь що ви будете мирно жити.

- Точно будемо. Ми ж були просто не розлий вода в дитинстві.

- Ну от і добре. Квартиру сподіваюсь, пам'ятаєш?

- Звісно. Я навіть трохи оглянув її.

- Гаразд. Тоді облаштовуйся тут потихеньку. А я маю ще деякі справи завершити.

Після цих слів тітка Олена вийшла з квартири. І через пару хвилин я почув рев мотору з вікна. Ось я і залишився сам-на-сам зі своїми думками. Сльози знову почали душити мене. Я сів на підлогу, обійняв себе за коліна та почав плакати. Мені ще досі не вірилось, що це все відбувається зі мною насправді. Можливо це все просто кошмар? Так! Це точно кошмар. Ось зараз я вщипну себе і прокинусь. І все буде добре. 

Але скільки б не щипав себе, я все не прокидався. Я заплющував і розплющував очі. Але нічого не змінювалось. Я все ще продовжував сидіти на підлозі чужого помешкання. Від цього стало ще гірше. Настрій став геть паскудним. Не знаю скільки я ось так провів часу. Можливо годину? А можливо декілька хвилин? Не важливо.

Наридавшись вдосталь, я нарешті підвівся та став розбирати свої речі. Я зайшов до кімнати тепер вже мого брата. Кімната зазнала деяких змін. Але в цілому вона залишилася в тому стані, в якому я пам'ятав її. Змінилася люстра. З'явилося друге ліжко. Комп'ютер, що був раніше на столі, зник, а замість нього стояв ноутбук. Шафа теж була новою. Здається, що вона ще більша за попередню.

Я швидко переніс всі свої речі до кімнати, та почав їх розбирати. Коли я відкрив шафу, то побачив, що рівно половина була порожньою. Я подумки подякував їм за це. Їм дійсно не начхати на мене та моє становище. Від цієї думки на очах знову заблищали сльози.

Так, досить ревіти. Треба заспокоїтись врешті-решт. Веду себе як ганчірка. Мати завжди вчила бути сильним та не ревіти через кожну дрібницю. Я поплескав себе по обличчю. Настрій нарешті трохи покращився. Увімкнув музику, щоб було веселіше, та продовжив розбирати свої пожитки. Приблизно через годину я впорався із цим завданням. Потім я вирішив трохи потанцювати.