Мій коханий зведений брат

11

Коли я зайшов до квартири, на порозі мене зустрічав Льоша.

– О малий при... Це що таке?! – раптом прокричав брат.

– Ти про що? – з подивом спитав я.

– Я про твоє волосся. – вже тихше мовив хлопець.

– А! Ти про це. Так, я пофарбував його. Це було потрібно мені. Просто кожного разу коли я бачу свій колір волосся у дзеркалі, я згадую того виродка. Тому мені потрібні були зміни.

Брат підійшов до мене та міцно стиснув у обіймах.

– Вибач. Не хотів на тебе кричати. – прошепотів мені Льоша на вухо.

Від такої дії моє серце миттю забилося швидше.

– Наступного разу просто попередь мене. Не треба мені несподіванок.

– Д-добре. – затинаючись ледь промовив я.

Брат ще декілька хвилин обіймав мене, а потім відсторонився. На його обличчі сяяла посмішка. Чорт! Він такий милий зараз. Хоч би втриматись щоб не поцілувати його просто зараз. Бо зранку мені не вдалося зберегти самоконтроль. Мх... Чому саме він мій брат? Чому все так складно?

– Гаразд. Йди перевдягайся та будемо вечеряти. Я сам її приготував. – похвалився хлопець

– Ти? Приготував? – з підозрою спитав я.

Брат ствердно кивнув.

– О ні! Бідна кухня! – вигукнув я.

Я швидко роззувся та полетів на кухню, очікуючи побачити там справжній апокаліпсис. Яке було моє здивування, коли все виявилося насправді набагато краще моїх побоювань. Хоча кому я брешу. Все було майже ідеально, незважаючи на купу брудного посуду та невелику пляму на гарнітурі. Я полегшено видихнув. Ну хоч нічого відмивати три години не доведеться.

– Як бачиш все в порядку – уїдливо промовив Льоша. – Нічого не трапилося з кухнею.

Я розвернувся та поплескав хлопця по плечу.

– Молодець. Зростаєш у моїх очах. – похвально мовив я. – Тоді доприбирай посуд. А я постараюсь швидше перевдягнутися, аби спробувати твій кулінарний шедевр.

Я зняв пальто з себе та повернувся у коридор, аби повісити його. Потім, помивши руки, я пішов перевдягнутися. 

Коли відчинив шафу, на око мені трапилися братові футболки. Точно вдягну одну з них. Тим паче вони вже по факту мої. Я взяв навмання одну з них. Вона була чорною без принтів та малюнків. Я обережно підніс її ближче до обличчя. Ммм... На ній залишився запах його одеколону. А також ледь помітним його запах. Мх... Треба це припинити. Я зараз знову збуджуся. А ліквідовувати наслідки немає часу.