Мій коханий зведений брат

4

Минуло вже два дні після похорону матері. За цей час я вже трохи звик до нового місця та до нової сім'ї. Тітка Олена та Льоша роблять все можливе, щоб моя адаптація закінчилася якомога раніше. Я вдячний їм за те, що вони не покинули мене напризволяще та залишили у себе.

Сьогодні був вівторок. Вранці я вирішив трохи поприбирати в квартирі. Це найменше, чим я можу відплатити своїй новій сім'ї. Я був сьогодні цілий день один, тому увімкнув музику та почав прибирання. Коли я витирав пилюку у вітальні, то почув, що мені хтось телефонує. Я швидше побіг до спальні, щоб відповісти. На дисплеї висвітився номер моєї найліпшої подруги – Марії. Цікаво як вона? Давно ми з нею не спілкувалися. Я підняв слухавку.

– Господи, Сашо! Я лише щойно про все дізналася. Прийми мої найщиріші співчуття. З мене вийшла просто найгірша подруга. 

Марія як і завжди говорила дуже голосно та емоційно. Спочатку мене лякала її манера спілкування, але вже згодом я трохи звик до цього.

– Все добре. Заспокойся. Дякую, що подзвонила. Та дякую за співчуття.

– Ти зараз у кого живеш?

– У маминої подруги.

– Фух! Я тепер спокійна. В мене камінь з душі впав.

По голосу дійсно було чути, що подрузі полегшало.

– А ти там як? - поцікавився я у подруги.

– Я в повному порядку. Слухай, в мене раптом з'явилася ідея.

– Яка, цікаво?

– Не хочеш зустрітися?

– Я не проти. Але давай трішки пізніше. Я трохи зайнятий.

– Звісно! - вигукнула Марія.

– Тоді я наберу тебе. Бувай.

– Бувай!

Подруга поклала слухавку. Господи, я точно колись втрачу слух, якщо вона продовжить так раптово кричати. Залишивши телефон у спокої, я повернувся до прибирання. Через півтори години я нарешті закінчив. 

Повернувшись до спальні, я знову зателефонував Марії. Ми не дуже довго обирали місце зустрічі. 

Через 30 хвилин я вже стояв біля входу до парку та очікував на подругу. Цікаво де вона? Вже має бути тут. Невже як завжди запізнюється? Раптом, я чую, що хтось дуже радісно викрикує моє ім'я. Не встиг я озирнутися, як ззаду хтось стрибнув мені на спину та обійняв за шию. Я ледь не впав від такого несподіваного навантаження. Дихати стало дуже важко.