Мій коханий зведений брат

25

POV Владислав

Коли я прокинувся, у кімнаті було майже темно. Лише крихітна ділянка освітлювалася ліхтарями з вулиці. Цікаво, котра зараз година? Та й до того ж, що я тут роблю? По тихеньку почав згадувати сьогоднішній вечір. 

Спершу мене побили, потім я прийшов додому, після ми з Ігорем поїхали писати заяву... Точно! У машині мене почало хилити в сон. Після довгої боротьби я здався і все ж таки заснув. Але зараз я лежу в ліжку. Тобто Ігор ніс мене від машини до квартири.... Боже! Ну чому я спав, коли найчарівніший хлопець у світі носив мене на руках?! Це не справедливо!

Заспокоївши свої думки, я потягся за телефоном. Але щось мені завадило це зробити.

– Сонечко, лежи спокійно та не рипайся. – пролунав голос Ігоря.

Сонечко?! Він це зараз серйозно?! Чи йому сниться хтось? Раптом мене міцніше обійняли. Стоп! Невже дійсно просто зараз Стерненко мене обіймає... Господи! Я ж зараз помру від надлишку почуттів. Треба швидше звідси вибиратися.

– Я ж попросив не рухатися. – вже сердитіше мовив поліцейський.

– Відпусти мене будь ласка. І я тебе не тривожитиму.

Після цих слів хлопець прибирає свої міцні руки з моєї талії. Я швидко встаю з ліжка. Не встигаю відійти, як мене хапають за зап'ястя.

– Може залишишся? Ти виявляється такий теплий.

Розвертаюсь до Ігоря та нахиляюсь до його обличчя.

– Я би з радістю, але домашка сама себе не виконає.

– От навіщо вона тобі? Тим паче ти хуліган у школі. Вони уроки не вчать.

– Ігорю. – сміючись відповідаю я. – Твої спроби марні.

– Ну і йди собі. – ображено кинув Стерненко.

Мала дитина, чесне слово.

Розвертаюсь та йду до ванної кімнати. По дорозі беру свій домашній одяг. Зайшовши до ванної, знімаю толстовку та починаю розглядати своє тіло у дзеркалі. Хм... Серйозних гематом і справді не має. Лише декілька синців. Чорт! Вони не швидко зійдуть.

Перевдягнувшись, я повертаюсь до кімнати та сідаю за ноутбук. Увімкнув його, узяв потрібні зошити та почав виконувати завдання.

Кілька годин потому

Ух! Нарешті все! Я закрив останній зошит та відклав його в сторону. Цікаво, котра вже година? Дивлюсь у правий ніжний кут екрану ноутбука. Ого! Вже двадцять хвилин по дванадцятій! Терміново спати.