Мій коханий зведений брат

26

POV Владислав

Минуло декілька днів від нашого походу в кінотеатр та нашого невдалого першого поцілунку. Увесь цей час мені було соромно дивитися Ігорю в очі. Я дуже поспішив з цим усім. Звісно Стерненко намагався покликати мене на розмову, але я зупиняв усі його спроби. Мені хотілося крізь землю провалитися від сорому. Я намагався зменшити на максимум наше з ним спілкування та контакт. І це в мене не погано виходило. До одного дня.

Зранку неділі мене розбудив телефонний дзвінок. Розплющивши очі, я зрозумів, що ще дуже рано. Можливо шоста або сьома година ранку. Кому я знадобився у такий час? Беру телефон до рук. На дисплеї висвітився номер нашої сімейної служниці. Цікаво, чого вона телефонує. Я приймаю виклик.

– Алло? – сонним та трохи роздратованим голосом промовляю я.

– Доброго ранку пане. Вибачте, що телефоную так рано. Але в мене поважна причина. З Вами хоче переговорити Ваш батько.

– Що?! – вигукую я та різко сідаю у ліжку.

– Тож ви не проти зараз із ним поговорити?

– Ні. Послухаю, що він скаже.

Чую як служниця передала трубку батькові.

– Сину, доброго ранку. Будь ласка не кидай трубку та вислухай мене. Я хочу поговорити з тобою особисто, тому приїдь будь ласка додому.

– А як же фраза матері: "І щоб духу тут твого не було!"? – саркастично кинув я.

– Твоєї матері з нами не буде. Це я тобі гарантую. Тож ти приїдеш?

– Гаразд. – скрушно зітхаю я. – Через півтори години буду.

Я скинув виклик та впав назад на подушки. Чорт би побрав батька! Якого біса йому треба?! Спокійно жив собі тиждень ні про кого не думав. Ні, треба нагадати про себе. І навіть не спитав мене де я, як я. Ух! Ненавиджу його! Але поїхати треба. Хоч послухаю, чого він хоче.

Встаю з ліжка та йду до ванної кімнати, аби привести себе до ладу. Швидко вмиваюсь та чищу зуби. Закінчивши з водними процедурами, повертаюсь до кімнати та вдягаюся. Через п'ять хвилин був уже повністю готовий. На останок глянув на Ігоря.

– Якщо що, то мені було приємно тебе знати та жити з тобою. Кохаю тебе. – прошепотів я та пішов узуватися.

Півтори години потому

Я вже сидів на дивані у вітальні моєї колишньої квартири. Був я там поки що один. Цікаво де ж батько? Запросив мене, а сам запізнюється. Раптом двері кабінету відчиняються – і звідти виходить господар цієї квартири. Він сідає навпроти мене у крісло. Ми обидва мовчимо декілька хвилин, не наважуючись порушити тишу. Батькові це напевно набридло і він почав перший.