Мій коханий зведений брат

16

Я повернувся додому у дуже пригніченому стані. Не знаю, що його робити. Ніби й повинен радіти через те, що мені зізналися. Але якось не виходить. Навпаки, таке відчуття, що камінь на плечі поклали. Може це через те, що я ще не визначився і боюсь дати Стерненку хибну надію? А може я дійсно його не кохаю? Чому так складно це зрозуміти?

Коли я зайшов до квартири, там було тихо. Невже зараз нікого не має вдома? Ну Льоша звісно на роботі ще. А тітка Олена? Вона має ж бути вдома. Хоча, може в магазин якраз вибігла?

Швидко роззувшись, йду мити руки. Раптом мені на очі потрапляють ваги. Точно! Я ж хотів у спортзал записатися. Але вже не сьогодні. Настрою взагалі нема. Помивши руки, я нарешті заходжу до спальні, аби перевдягнутися. Хапаю перше–ліпше зі шафи та одягаюсь. Потім глянувши у дзеркало, зрозумів, що вдягнув братову футболку. Вона мені була трохи завелика. Хоча кому я брешу. Яке нафіг трохи? Ця футболка була просто завелика. 

Я знесилено впав на ліжко. Ох, нарешті я можу відпочити. На мене стільки всього навалилося. Ще це зізнання Ігоря. Воно навпаки зробило ситуацію ще гірше. Я геть заплутався зі своїми почуттями. Може варто запросити його на побачення? Або до нас на обід? А чи спрацює це?

Раптом задзвонив мій телефон. Та кому я ще там треба? Ай, ну його в біса. Потім передзвоню. Через хвилину телефон стих. Але потім задзвонив знову. Та що ж таке. Я підіймаюся з ліжка та беру свій телефон. Не дивлячись хто там приймаю виклик.

– Алло. – роздратовано кричу я.

– Ой, малий, вибач. Відволікаю? – сказав Льоша трохи винувато.

Чорт! Не хотів на нього кричати.

– Ні. – вже спокійно мовив я. – Вибач, я не хотів зриватися.

– Щось сталося?

– Та не зважай. День складний. Ти щось хотів?

– Так. Ти не проти піти зі мною в кінотеатр? Ми з другом мали йти, але у нього різко змінилися плани. Не хочу, аби білети пропадали.

Після цієї фрази мій поганий настрій як рукою знесло. Ми в кінотеатрі вдвох. Ааааа Це так романтично! Ну то й що, що ми вже були разом до цього? Зараз все по інакшому. Адже Льоша тепер для мене не просто зведений брат та друг дитинства, а ще й коханий.

– Так, звичайно! – радісно випалюю я.

– Чудово. Тоді будь готовий до сьомої вечора. Я за тобою заїду.