Мій коханий зведений брат

21

Я повернувся додому близько десятої години вечора. Ледве зайшовши в квартиру, став повільно роззуватися. Тіло втомилося після сьогоднішньої зустрічі. Хочеться впасти прямо тут у коридорі. Нарешті впоравшись зі взуттям та знявши куртку, почапав до спальні. Льоша як раз був там. Він лежав на ліжку, прикривши очі рукою. Коли я зайшов, брат прибрав її та подивився у мою сторону.

– О, привіт, малий. Як справи? Де був сьогодні ввечері? – весело промовив брат.

– Ніби все нормально. Лише втомився як собака. А був я сьогодні на зустрічі з Ігорем.

– О, і як погуляли?

– Та нормально. Були у кіно. Потім у магазин зайшли.

На підтвердження своїм словам, я підняв пакет.

– Купив собі дві круті футболки. Я б їх зараз показав тобі, але спати хочу капець.

– Добре. – з посмішкою мовив брат. – Може тобі допомогти роздягнутися?

Це мене миттю привело до тями.

– Ні, дякую. – зніяковіло промовив я. – З цим я упораюсь сам.

Залишивши пакет біля ліжка, я підійшов до шафи, відкрив її та став перевдягатися. Впоравшись за пару хвилин, я плюхнувся на ліжко. Щойно моя голова торкнулася подушки, я одразу впав у глибокий сон. 

Наступного ранку я прокинувся я від того, що мене хтось ніжно гладив по плечу та тихо називав моє ім'я.

– Сашо. – тихо промовив жіночий голос. – Прокидайся. Вже о пів на сьому. Час вставати.

Я рвучко підірвався та сів у ліжку.

– Як о пів на сьому?!

– Ось так. – спокійно промовила тітка Олена. – Ти напевно будильник не завів. Льоша сказав, що ти прийшов вчора дуже втомленим.

– Так. Є таке. – зніяковіло промовив я.

– Ну раз ти вже прокинувся, то я піду накладу тобі сніданок. А ти вставай давай.

– Добре. – позіхаючи промовив я.

Я хотів плюхнутися назад. Спати хотілося неймовірно. Може лише хвилиночку поспати? Це ж не довго. Я заплющую очі – і поринаю у дрімоту. Раптом чую як відкрилися двері до кімнати. Різко відкриваю очі. До кімнати увійшов брат.

– Котра година? – схвильовано питаю.

– За десять сьома.