Там, де шепоче ліс

Розділ 2

Я стояв біля дзеркала і зв'язував своє волосся.На кріслі за моєю спиною сидів Хаурес, та читав якусь книжку.Я нервувався.Йти самим у ліс- ще те самогубство!Ми пропонували взяти готові трави, але Майя захотіла піти.Ми домовились не брати з собою духів, але попередити їх.
У двері постукали, я підскочив та крикнув:
-Заходьте!
В кімнату увійшов Лан.Він кивнув Хауресу, привітався, та подивився на мене.Склавши руки на грудях, він почав:
-Не запізнюйся, нам краще повернутись до темряви.
-Я вже йду.Ти попередив пана В'ячеслава?-спитав я продовжуючи зав’язувати волосся.
-Це зробив Осьмуша.Пішли вже!
Я здригнувся через його підвищений тон.Кивнувши Хауресові, що весь час спостерігав за нами, я взяв до рук шаблю і вийшов з кімнати.
У трохи пришвидшеному темпі ми пішли до низу.Я дивився на Лана, та гадав, як він може бути таким бодрим зранку?За той час я позіхнув вже разів двадцять, а він був таким, наче поспав десять годин.
-Дивись під ноги.-попередив він.-Не треба нам покаліченого учасника.
Я здригнувся та різко розвернув голову.Перевіривши, чи висить у мене на спині шабля я відповів.
-Не покалічусь.
Лан стриманно засміявся.
-Наче я тебе не знаю.-парирував він.
-Всього лишень пару місяців!-обурився я.
Лан засміявся гучніше.
-Ти як та мала дитина.-промовив крізь сміх він.
-Теж мені, старший!
-Аж на рік!
Я скрипнув зубами.Лан, мабуть, це почув, тому став намагатись заспокоїтись.Я задоволено всміхнувся.
За дверима Академії нас чекали Осьмий та Майа.Дівчина радісно замахала нам рукою, коли ми вийшли з будівлі.
-Ранок добрий, Елє!-прокричала вона.
-Доброго ранку.-з посмішкою підтримав Осьмий.
-Готові?-спитав Лан.
-Авжеж!
Ліс був у ста метрах від Академії.Будувати її поряд з кишащім різною нечистю лісом- не дуже гарна ідея.В ціколому, ніхто ніколи на це не жалівся, та й зроблено, мабуть, так, аби легше проходили де- які заняття.Чим ближче ми підходили до його “кордону”- тим нервовіше ставало.Я не пам'ятав, коли в останній раз був сам у цьому лісі, а можливо, це було кілька днів тому.Багато дерев з густими кронами, сирі дорги, перехрестя, та купа іншого.Все було саме тут.Я навіть не помітив, що Лан та Осьмий взяли з собою ліхтарі.Свічки там були майже нові, тож хочаб світло у нас було.
Я напружився, коли ми пройшли перші дерева та почали заходити глибше.
-Дідько, хтось хочаб знає куди ми йдемо?-спитав я зачепившись за впавшу з дерева гілку.
-О так!-радісно відповіла Майа.-Я спитала у Відьом, де тут трави і які саме треба.
-Тобі так подобається ходиди по лісам?
-Авжеж!Я з дитинства полюбляю подібне.Ця містика...-вона додала голосу жахаючу інтонацію.-Різні істоти,магія...Осьмуша може підтвердити!
Осьмий важко видихнув та нахмурив брови.
-Заради Паймон, я ж казав, не називати мене так!-дратівливо промовив той.
-Осьмуш, не будь таким злим.-з хитрою посмішкою сказав я.
-Я зараз тебе спалю цією свічкою, як ту Відьму!
-Гей-гей, спокійно!-втрутився Лан.-Не забувай, твоя сестра теж Відьма.
Осьмий рикнув, а потім відвернувся у інший бік.
У лісі піхло дуже приємно, хвойні дерева насичували все чудовим ароматом.Час від часу я вдихав повні легені повітря, а потім задоволено посміхався.Я не знав скільки ми вже йшли.Майа вела нас то туди, то сюди, попутно збираючи різні трави.Ми тільки озирались по бокам, аби не зустріти кого небажаного.Через деякий час вона вивела нас на протоптану дорогу та повела прямо, кажучи, що ось ось знайде останні трави і ми можемо вертатись.Я вже подумав, що все буде добре, як почув той самий спів.Ніжний дівочий голос лунав десь звисока.Він співав якусь заспокійливу пісню, а потім почав так само лагідно кликати Осьмого.Я нервово огледів всі гілки ялин, та не знайшов її.Майа цього навіть не почула, а от Лан теж напружився.Я різко схопив Осьмого за підборіддя та повернув до себе.
-Мавки нам не друзі.-промовив я.
Зупинившись я закрив йому вуха та продовжив.
-Осьмуш...
-ДА НЕ ОСЬМУША Я!-прогарчав він.
-В сенсі?...-тільки й встиг почати я.
Його очі порясніли.Він відкинув мої руки та пішов далі, а я, трохи оторопівши, наче ідіот побіг за ним.
Лан зупинився на одному місці тикаючи пальцем на крону дерева.Підійшовши до нього я подивився у ту сторону.Зеленоволоса діва з вінком на голові, та у білій сорочці, обурено дивилась у нашу сторону.
-Гей, Мавко, не заманюй нас!-на підвищеному тоні сказав я.
-Чого це?-крикнула вона.
-Осьмуша не смачний!-відповів Лан.
Зпереду почувся крик:
-Я НЕ ОСЬМУША!
Ми з Мавкою в один голос засміялись.Діва жестом показала почекати, а потім, заспокоївшись, додала:
-Я й несмачного з'їм.
-А часник?-спитав я діставши його з кишені. Мавку аж перекосило від нього і вона якнайшвидше вбігла з тієї гілки.
Ми з Ланом переглянулись та обмінялись посмішками.Заховавши часник назад, ми вирішили піти у юік двійні, але Майя з Осьмим підбігли до нас першими, аби сказати:
-Вертаємось, в нас все є.
До Академії ми йшли тією ж самою дорогою.Майа вела нас за собою, в той час як ми просто дивились по сторонам.Сухі гілки тріскались під нашою вагою.Я кожен раз здригався від різкого і неочікуваного звуку.Звичайно, це могли бути звірі, але хто зна, яка нечисть водиться у цьому лісі.Ніхто досі не знав, на скільки беспечно у цьому лісі для смертних істот, тому боятись, можливо, було варто.
Я зрадів, коли побачив Академію.З обриву, що був попереду, виднілося моє рідне село.Я зупинився затамувавши подих і почав вдивлятись у маленькі домівки.Мабуть, вже не згадаю, який саме був мій.Років зо шість я туди не ходжу, а хочу.Вітер закинув мені волосся на обличчя.Я завів його за вухо та важко видихнув.
-Елє, ти чого відстаєш?-підійшов до мене Осьмий.
-Майа вже побігла у свою майстерню.-приєднався Лан.
Вони обидва подивились у сторону села.Я повернув на них голову, та ледь помітно потрусив нею.
-Просто замислився.-відповів я.-Йдемо за Майєю?
-Пішли.-відказав Осьмий.
Дівчина чекала нас у майстерні Відьом.Вона вже позичила у когось казан та почала його нагрівати.Вся майстерня була завішана різними пахучими травами та незрозумілими символами.Я одразу пішов до підвіконня і сів на нього.
-Від нас щось треба?-спитав Лан.
-Ні-ні, я все зроблю!-відказала Майа.
Я кивнув та закрив очі.
“-Малий.-почувся голос Хауреса у мене в голові.
-Що?
-Ви повернулись?
-Так, ми у майстерні на другому поверсі.
-Добре, я все ще у твоїй кімнаті.” Хтось торкнувся мого плеча.
-Елє.
Голос Лана витягнув мене з думок.Я здригнувся та відкрив очі.Він підійшов та сів біля мене.З грудей Лана вирвався протяжний стогін.
-Втомився?-запитав я.
-Трішки.Більше не виспався.
Я хмикнув та відвів від нього погляд.
-По тобі й не скажеш.
-А що мені, вмирати ходити?
-Та ні, але ж ти жодного разу не позіхнув.
-Позіхав, то ти не помітив.-він склав руки на грудях.
-Можливо.-я потиснув плечима.
-Осьмий, досить стояти біля мене!-крикнула Майя.
Я відвів погляд від Лана, та подивився у бік двійні.Осьмий стояв біля сестри, поки та щось робила у казані.
-Ти можеш помилитись, -нахмурився той.-і якщо що, я зможу тобі допомогти.
-То й чим ти мені допоможеш?-продовжувала кричати вона.
-Відведу від казана.
-Але ж я не мала дитина!
-Мала.
-Я старша за тебе!
Нахмурена Майя. знову повернулась до казана та почала щось бубоніти.Осьмий хмикнув та пішов до нас.
-Засранка.-обурився той, склавши руки на грудях.
-Чого ти так зі своєю старшою сестрою?-всміхнувся Лан.
-Вона поводиться як дитя!Ще й неуважна.-Осьмий дістав з кишені якусь траву.-Он що пропустила.
Я взяв її у нього з рук, та почав роздивлятись.Краєм ока я спіймав вигляд роздратованої Майї, що йшла до мене.Вона різко висмикнула у мене з рук траву та ляснула мене по голові.
-Біс, вона мені потрібна!
Вона розвернулась пішла назад до казана, наче нічого не сталось.
-І закрийте вже ротяки!-крикнула вона.
-Все щастя забрала!-роздратовано, пошепки сказав Осьмий.-Ще й тебе відлупцювала.
-Сильна в неї рука.-поморщившись сказав я.
-Ото комусь жінка дістанеться...-сказав Лан, провівши руками по своєму темному волоссю.
-Мені вже шкода того хлопця.-підтримав Осьмий.
-Досить шепотітись.-перебила нас Майа.-Я закінчила.
Осьмий оживився та видихнув:
-Ну нарешті!
Ми вийшли з майстерні, та почали йти до кабінета пана В'ячеслава.Урок вже мав закінчитись, тож ми могли віддати йому відвар, який Майя несла в скляній колбі.Від нього навіть через кришку гарно пахло.Не зважаючи на те, що всю роботу за нас зробила Майя, це мало б зарахуватись як за командну роботу.
Пан В'ячеслав забрав в нас відвар та посміхнувся.
-Молодці ,можете, поки що, бути вільні.
-Дякуємо.-хором відказали ми. Вийшовши з його кабінету ми вирішили зайти у кімнати та переодягтись.Брудний, лісовий одяг не дуже підходить до Академічного.Зайшовши до своєї кімнати я побачив Хауреса, що дивився у вікно.Він нудно обернувся до мене та видихнув.
-Я на хвилинку.Переодягнусь і знову піду.
-Ще не закінчили?
-З відваром-так, а з іншим-ні.
-Зрозуміло...
Діставши одяг з шафи я почав знімати з себе брудний.
-А ти чого не у пеклі?
Хаурес вигнув брови.
-Я не можу без твого наказу туди піти.До того ж, мені буде довше йти до тебе, якщо треба буде моя допомога.
-А, зрозуміло.
-Слухай, а в тебе є ще книги?
-В мене-ні, а от у бібліотеці є.Сходи, тобі там її без жодних питаннь віддадуть.
-А де вона?
-На першому поверсі є двері з цим написом.Взнаєш з тисячі.
-Дякую.
Я переодягнувся та закрив шафу.Потім треба буде попрати речі, але зараз не до цього.Кивнувши Хауресові, я вийшов з кімнати та попрямував на перший поверх.
Друзі чекали на мене на другому поверсі.
-Ну що, куди підемо?-спитав я підійшовши до них.
-Не маю гадки.Зараз перерва, тому можемо сходити кудись.-відповів Лан.
-Щодо просто прогулянки Академією?-спитав Осьмий.
-Чого б ні.-підтримала Майа.
-Погоджуюсь.-кивнув Лан.
Осьмий здвинувся з місця перший,а ми за ним.
Йдучи на перший поверх я вирішив спитати:
-Осьмуш, а який в тебе додатковий клас?
-Теургія.-через зуби проказав він.
-Чому саме він?
-Моя люба сестра вирішила, що він мені підійде, от і сказала пану В'ячеславу, що я піду туди.
-А на скільки Майя старше за тебе?-спитав я.
-На бісову хвилину.-обурився він.
-Аж на цілу хвилину!-всміхнулась Майя.
Вона взяла інтонацію, наче Осьмий у чомусь провинився, та виставивши палець у повітря, почала:
-Як ти розмовляєш зі старшими?Хто тебе цьому навчив, га?
На щоках Осьмого виступили жувалки.
-Біжи.-промовив він крізь зуби.
Майя ойкнула та побігла вперед, а Осьмий не довго думаючи побіг за нею.
-Вони часто так?-хмикнувши спитав я у Лана.
-Ще б пак.Майя часто жартує над Осьмушею...
-...а він обурюється.-доповнив я.
Лан клацнув пальцями та задоволено посміхнувся:
-Точно.
Я хмикнув, та склав руки на грудях.
-Тож, діду ,як довго вони бігатимуть?
-О,ще довг...-Лан зробив паузу, наче зрозумів, що сталось, та обернув голову на мене.-Як ти мене назвав, хлопчисько?
Я не витримав та поморщившись зареготав.З очей від сміху почали текти сльози, і я тремтячими руками скидував їх, аби не заважали бачити.
-О Баал, повітря не вистачає!-простогнав я.
-Будеш знати, як мене дідом називати!
-Добра рима вийшла!-трохи заспокоївшись промовив я.-О-ох, я наче Відьмака народив...
Лан зупинився та подивився на мене.
-Як ти, дідько, міг народити Відьмака?
Я знову засміявся, да так, що тримався за стіну.
Через деякий час ми знайшли втомлених Майю та Осьмушу на першому поверсі біля бібліотеки.Вони, як і я, важко дихали.Підійшовши до них я тільки збирався відкрити рота, як з бібліотека почувся жіночий крик.
-Трясця.-прогарчав Лан.
Він підійшов до дверей бібліотеки, як за мить звідти вибіг Хаурес.
-От навіщо було так лякати, га?!-роздратовано промовив він.
-Та ти ж, біс, в тричі більший за мене!Років зо двісті таких не бачила!
З- за дверей з'явилась стара відьма- бібліотекарша.Вона впала на стіну та важко видихнула.
-Не помру від старості, так від переляку!-продовжувала вона.
-Мала б таких бачити!Я тут, що, один на всю Академію?-обурився Хаурес.
-Та тьху на тебе!Такі,як ти по бібліотекам не чимчикують!
Стара провела по сивому волоссю рукою та важко видихнула:
-Заходь, біс!
Хаурес хмикнув та зайшов зачинивши за собою двері.
-Це твій був?-шоковано подивився на мене Осьмий.
-Нажаль.-кивнув я.