Там, де шепоче ліс

Розділ 15

Ніколи б не подумав, що обираючи алхімію потраплю до Теургії.
Я сидів біля Майї, яка, як і я, нічого не розуміла.Пан Юхим перебирав якісь папірці та щось нервово обговорював з пані Деєю. Зі сторони це більше було схоже на суперечку, ніж на просто розмову.Пан Юхим жестикулював так, наче хотів пояснити щось, чого пані Дея не розуміла.В решті решт, він щось їй довів, від чого та замислилась.Пан Юхим трохи заспокоївся, але все ще щось їй доводив.
Через пару хвилин, пані Дея кивнула, та щось промовила.Пан Юхим почухав потилицю, але в решті решт зітхнув. Пані пішла за двері, а пан все ще щось обдумував.
—Отже...—зітхнув він.—Сьогодні ви у кабінеті Теургії через особливе завдання. Не буду тягнути.Вам треба приборкати чорта.
Більшість у класі зойкнули.
—Я розумію, ви здивовані,—продовжував пан Юхим.—я й сам не дуже задоволений цією ідеєю, але що маємо то маємо,—він подивився на двері.—Зараз сюди прийде Король Баалта відкриє портал у пекло. Дістане звідти чорта і кожен має спробувати його приборкати. Зрозуміло?
—Так!
Не знаю, як інші, але мені було страшно.Портал небезпечнийі хоча поряд буде один з найсильніших духів—це не давало повної безпеки.Я знову нервово перебирав руками під столом.Майя, помітивши це, обережно поклала свою долоню на мою.
—Все добре, чого ти?—прошепотіла вона.
—Портал у пекло небезпечний,—так само шепотів їй я.—Навіть пан Юхим не задоволений цим завданням.
—Гадаю, він дивиться на це занадто скептично,—вона подивилась на наші долоні.—Все добре, не нервуй.Не гадаю, що буде щось погане.
До класу зайшов Баал.Він обдивився нас, а потім зітхнув.
—Починати?—спитав він.
—Так,—відповів пан Юхим.
Баал почав щось шепотіти. Я не знав цієї мови, але чимось вона була схожа на закляття, якими ми викликали духів. Він скривився, а потім почав трусити рукою, наче обпік її. В якийсь момент, з його руки посипались вогники, які поступово перетворились у пляму на підлозі.Вона збільшувалась доти, доки Баал не перестав трусити рукою.Потім він нахилився до цієї плямита висмикнув звідти чорта за ріг. Він кинув його до пана Юхима, а сам почав стежити за порталом.
—Королю Баал, навіщо я тут?—спитав чорт хриплим, але доволі високим голосом.
—Зрозумієш згодом,—відповів він.—Щось зробиш—вб’ю.
Чорт трохи схилив голову та розвернувся до нас.
—Ти, світловолосий юнак,—подивився у мій бік вчитель.
—Я?
—Так, так, ти.Йди, будеш першим.
Ну за що?!
Я забрав долоні у Майї та взяв склянку коров’ячого молока.Проходячи між рядами, я сподівався, що Хаурес стежить за мною.
Підійшовши до чорта, я віддав йому цю склянку. Той з задоволенням почав його пити.
—Гей, чорте, не хочеш пограти у гру?—спитав я.—Якщо я тебе виграю—станеш моїм союзником, а якщо ні—з мене ще три склянки такого молока. Згоден?
Чорт ще швидше почав його пити, а коли склянка була вже порожньою, він протер рота рукою, та лукаво посміхнувся.
—Згоден.
Він віддав мені склянкута почав свою гру.
В його руках з’явилось два абсолютно однакових колоски.
—Дивись, вони однакові, правда ж?—його голос набув безумства.
—Так.—відповів я.
—А от і ні.Один з них зачарований.Придивляйся, але певен, що ти його не знайдеш,—він показав мені їх ближче.—Зараз я буду міняти їх місцями і якщо знайдеш зачарований— виграєш,—він хрюкнув своїм поросячим носом.—Скажи, як надивишся.
Я кивнув, та почав придивлятись.
Магія чортів дивна.Вона часто виходить за кордони чогось звичайного та стає безумною.В цьому випадку, вона була досить нормальною.Колоски, як колоски, не було нічого незвичайного.Я намагався обдивитись їх з усіх боків, але все було безуспішно.Я хотів їх торкнутись, але чорт смикнув руками.
—Ні.
Я кивнув.
Я вирішив подивитись знизуі ось воно.Один з колосків почав сохнути, а інший залишався живим.Магія чорта вогняна і вона залишила слід на колоску.Він дійсно був у до біса непомітному місці.
Я випрямився, та промовив:
—Готовий.
Чорт оскалився та кинув колоски у повітря, де вони й зависли.Він почав їх міняти місцями, але я туди навіть не дивився, бо знав, що воно мені не треба.
За мить колоски знову опинились у руках чорта.Він простягнув їх мені.
—Ну, здивуй мене.—хмикнув він.
Я одразу почав дивитись до низу.Знайшов сухий та показав пальцем на нього.
—Цей.
Затамував подих.
Чорт потиснув плечима та знову кинув один колосок висіти у повітрі.Зламав перший.З ним нічого не сталось.Потім він взяв до рук інший колосок і так само його зламав.З нього вийшло трохи червоного диму, який казав, що я виграв.
—Не очікував такого,—мовив чорт.
—Принеси мені польових квітів,—наказав я.
Чорт побіг до порталута зник у його глибині.
Я обернувся до пана Юхима. Той спостерігав за порталом та чи повернеться звідти чорт.Він стукав пальцем по підборіддю, щось розмірковуючи.Я обернувся до класу.Всі сиділи тихо, жодного шурхіту.Подивився на Баал.Він напружено дивився на портал.
Через кілька хвилин, чорт зайшов через двері.У його руках був букет польових квітів, які він віддав мені.
—Дякую,—мовив я.—Можеш йти до пекла.
Чорт кивнув та пішов стрибати у портал.
—Молодець!—вигукнув пан Юхим.—Початок мені подобається.
—Дякую,—відповів я.
—Йди сідай.Хто піде наступним?
Я пішов до свого місця, з розумінням, що зміг перехитрити чорта.Я був задоволений собою, та тим, що у букеті чорта були квіти, які треба Ганні.
***
В цей раз я мав поставити на коліна свого знайомого.Він був до біса непередбачуваним, а отже це було доволі важким завданням.Я знав, що він хитрий, а отже треба було стежити за кожною його дією. Кожна емоція, що прослизнула на його обличчі, могла означати будь яку його наступну дію. Я дивився, як він намагається тримати меч у руках.Так, він був хитрим суперником, але по силі, я його перевершував.У мене не було цієї вправності з шаблею, яка була у нього.Я не міг нею добре битися, бо мені завжди хотілось чогось меньшого.Шабля була завелика, від чого змушувала мене відчувати себе дивно, наче мені дали одяг не мого розміру, а більше, який ось-ось злетить з менета покаже моє оголене тіло всім оточуючим.
Я намагався якомога зручніше взяти шаблю, бо не було права на помилку.Промахнусь раз і вже опинюсь на землі.
—Готові?—спитав пан Говен.
Всі почали кивати.
—Тоді починайте!
Мій суперник не став чекати, поки я добряче підготуюсь, а одразу пішов у атаку.Я збирався заблокувати його удар, який він мав нанести зверху, але він різко опустив меч на рівень моїх грудей та вдарив по металевому жилету. Я більше злякався звука, аніж удару.Він був слабким, тож я легко встояв на місці.
—Елє, що це таке?—оскалився він.—Чому стоїш на місці?
Цей оскал міг означати тільки одне—він знав, куди битиме наступний раз.Я теж.
—Меньше балачок,—попередив я.
Він хмикнув.
—Тобі страшно?
—Ні.
Він знову здійняв меч у гору і на моє враження, він дійсно хотів вдарити мене по голові.Я відшатнувся у останній моменті зрозумів, що у цей удар він вклав всю свою силу, бо не втримався і почав падати. Я цьому зрадів.Вдаривши його шаблею по спині, я змусив його остаточно втратити рівновагу, та впасти.
Він застогнав, коли стикнувся з землеюта став намагатись перевернутись на спину.
—Нарешті, я тебе перехетрив,—хмикнув я.
Він перевернувся на спину та я побачив, що з його носа біжить кров.
Я відкинув шаблюта покликав пана Говена. Нахилився до ньогота спробував трохи підняти його голову.
—От бляха,—поморщився він.
—Вибач,—промовив я.
Він витер кров рукавом сорочки.
—Все добре, цього варто було очікувати.
Я піджав губи.
Пан Говен підійшов до нас та почавдопомогати моєму знайомому встати з землі.
—Елє, це було сильно,—мовив вчитель.
Це одночасно звучало, як похвала, але й як зауваження.
—В будь якому випадку, ми зараз підемо до цілительки,—продовжував він.—Зупиніться!—гаркнув він.—Поки я не повернусь, зброю до рук не брати.
Вони разом пішли до Академії, а я так і залишився стоятита дивився їм у слід.
***
Після того, як заняття закінчились, ми вирішили зібратись на внутрішньому дворі Академіїта побалакати.
—Уявляєте,—мовила Майя.—Я змогла його повалити! Це було так...неймовірно!
—Уявляємо,—хмикнув Лан.—Молодець.
Дівчина всміхнулась та закривши очі, закинула голову назад.
—Я відчуваю себе звареною куркою,—простогнавОсьмий.—Як же спекотно...
—Погоджуюсь,—кивнув я.—Як ми взагалі можемо продовжувати ходити в цьому одязі, якщо зараз літо?
На кожному з нас були сорочка з довгими рукавами та штани.Ми носили цей одяг весь рік, а в таку бісову спеку, це було ще те випробування!Кожен з нас обливався потом, а наше з Майєю волосся було заплетене у хвости, але це всеодно не допомогало.Ми вмирали через спеку, особливо після такого завдання.
—Чув, що комусь через спеку стало погано,—мовив Осьмуша.
—А кому ж не стане?—прищурив очі Лан.
—Як у пеклі...—зітхнула Майя.—Не хочете піти у середину?Там, хоч трохи прохолодніше.
—Гадаю, можна,—потиснув плечима я.
—Я вже біжу!—підскочив з місця Осьмийта пішов у бік дверей.
Ми знову стояли на третьому поверсі біля дверей, бо не могли розійтись.Все балакали й балакали.
—Давайте не будемо продовжувати цю розмову.-нахмурився Осьмий.—Це не змінює факту твоєї невихованості.
—Чого ти розлютився?—спитав я.—Ну забула вона кілька разів вибачитись.
—Ти був у моїй шкурі?
—Ні.
—То й стулися.
—Осьмий,—втрутився Лан.—чого ти показуєш свій характер?
—Бо мене, бляха, бісить все! З якого, трясця його матері, місця, я не маю права на банальне «Дякую»?
—Осьмий, йди у кімнату,—мовила Майя.
—Не наказуй мені!—гаркнув він.
—Да якого біса ти зараз на нас гавкаєш?—мені увірвався терпець.—Бляха, чому ти не можеш просто бути спокійним?Тобі не подобається моя думка?—я наблизився до нього.—Ти знущаєшся з мене? З якого моменту, я не можу казати те, що думаю?Може ти не зробив нічого такого, аби Майя тобі подякувала?—я тикнув у нього пальцем.—Можливо, це тобі краще стулитися?
Осьмийвідшатнувся.
—Елє...—збентежено мовила Майя.
—Замовкни!—знову гаркнув Осьмий.
Він звів руку і мені в мить стало зрозуміло, що я зараз отримаю ляпаса.
Десь збоку, з’явився червоний дим, з якого вийшов Хаурес.Він схопив руку Осьмогоперш, ніж той зміг мене відлупцювати.Очі Хауреса палали від люті.Він відштовхнув Осьмого, який ледь встояв на ногах.
—Що за...—почав Осьмий.
—Мені байдуже, хто ти і що з тобою буде далі, але вдарити Еля?—Хаурес стиснув руки у кулаки.—Ти ким себе уявив?
За Осьмим, з яскравого жовтого дима, вийшов Моракс.
—Хауресе,—почав він.—Якого біса ти зробив?
—Він замахнувся на Еля,—Хаурес встав переді мною.—Стеж за своїм підопічним, виродок!
—Я виродок?!—Моракс нервово всміхнувсята почав йти у бік Хауреса.—Ти забув з ким розмовляєш?
Лан та Майя позадкували.
—О, любий мій, ти навіть не знаєш хто я,—оскалився Хаурес.
—Знаю.Нікчема! В самому низу пекла. Хтось, хто не потрібен нікому. Хтось, кому не місце у пеклі.
Хауресові очі запалали.Він був готовий вбити Моракса.Я знав, що він це зможе, але я не міг цього дозволити.
Хаурес звів руку для удару. Вона запалала яскравим вогнемі він різко вдарив Моракса в живіт.Той відлетів у стіну.
—Хауресе, більше жодного удару,—наказав я.
Він зупинився, вирівнявся та відійшов мені за спину.
—Мораксе, не давай йому відпір,—мовив Осьмий.
У очах Осьмогочитався страх, а може, навіть сором.До нього, наче, тільки дійшло, що він намагався зробити.Він піджав губи, та опустив погляд.
—Вибач, Елє.
Хаурес фиркнув та пішов до моїх дверей.
Я не став чекати, поки хтось промовить хоч слово, а просто пішов за ним.
Мені було дивно від того, що Осьмийвспилив просто через мою думку.Я почувався приниженим.
Хоча ні, я був би приниженим, якби він дійсно вдарив мене.