Лорд сталевих лез (Стара Версія)

Розділ 1. Селеста

Христина Соловій – Fortepiano

Присвята: моєму дідусеві, який завжди знайде як підказати і допомагає розібрати все більш з медецинського погляду, а ще не проти підказати як сховати труп 😅 Люблю тебе 💞

Селеста Карон 20 років

Він наступає на мене, поки я повільно відходжу до тумби. Його руки боляче обвивають моє тіло і я довго не думаючи, різко вдаряю його праскою, через що він падає на підлогу. Потім дістаю його пістолет і вистрілюю в нього. Коли кулі закінчилися, беру ще декілька і саму зброю ховаю у свою сумку, де кинула пару футболок і штанів.

Витираю з лиця кров і ніби нічого не сталося виходжу з номера, сховавши лице і волосся в капюшон худі.

Уже в ліфті я змогла видихнути.

Це закінчилося. Нарешті! Це закінчилося, невже?!

Селеста 16 років

Після того як всі гості розійшлися, ми були змушені залишитися самі в кімнаті, для першої шлюбної ночі.

Мене трусить, поки мій чоловік знімає свою сорочку.

− Чому ти так боїшся? – запитує Фабріс, підходячи ближче. – Ти тепер моя, навічно. Запам’ятай собі це.

Він боляче кидає мене на ліжко і майже рве весь одяг, поки я вириваюся і кричу та благаю нічого не робити.

Сьогодення

Я виходжу з ліфта стираючи непотрібні сльози. Мої рухи швидкі, я мало не вибігаю з готелю в якому ми зупинилися для святкування річниці.

Адреналін боляче вдаряється в голову, але я продовжую втечу. Не знаю куди іти, але точно якомога далі звідси. Знайду десь притулок, зміню ім’я, зовнішність та почну жити знову. За своїми правилами.

Я вже давно вибігла на трасу, це майже нічний час, машини ставало все менше, а отже дороги – пустіші.

Я роззираюся по боках і наважуюсь перебігти, як раптом різке світло, удар, темрява…

Селеста 5 років

− Ненавиджу тебе! – кричить матір на тата, за що отримує ляпас.

Я сиджу у шафі, тихо спостерігаючи. В моїх руках плюшевий ведмедик, який подарувала мені тітка. Я прикладаю до свого роту руку, щоб не видати себе.