Лорд сталевих лез (Стара Версія)

Розділ 14. Селеста

Sigrid - Everybody knows (slowed)

Селеста Карон 20 років

Тиха ніч, купа зірочок на небі, прохолодний вітер та Рімо - усе, що оточувало мене в цей момент.

− Отже, що ти хотіла? - запитав він, коли ми зупинились посеред саду.

− Просто прогулятись. - спантеличено відповіла я.

− Ну гаразд.

− Дякую за квіти. - відповіла я й обхопила себе руками від пориву вітру.

Рімо не відповівши скинув свій піджак і накинув його мені на плечі.

− Немає за що. - посміхнувся він.

− А хотіла про дещо попросити. Називай мене тепер Аніела. Я хочу повністю забути минуле.

− То тепер називати тебе Ані чи Ела? - саркастично промовляє він.

− Як тобі буде зручно.

− Аби тому подобалось, mia cara Nia. - брюнет знову посміхається, а я зніяковіла і була здивована такому прізвиську.

− Мені подобається. - відповідаю я.

− Можна запитати?

− Питай.

− Що означає тату крила за твоїм вухом.

Звідки? Хоча він очевидно її помітив.

− Омріяну свободу, а що?

− Для мене це вид кохання, яке окриляє. − сказав він.

− Мило. - відповідаю я, піднімаючи очі догори.

Чоловік теж здіймає очі догори та тепер ми уже вдвох споглядаємо зіркове небо.

− Поглянь, зірка падає. Загадуй бажання, mia cara Nia. - промовляє Рімо, що і я роблю. - І що ти загадала? - брюнет повертає погляд на мене.

− Секрет. - посміхнувшись, відказую. - А секрети, краще тримати в таємниці.

− То ти в нас міс загадковість?

− Ну є трохи, а може і не трохи. І взагалі, якщо сказати, яке бажання загадав, воно не збудеться. - я закочую очі та відвертаюсь.

− Ще й забобонна. - стиха додає той, через що я штурхаю його ліктем. - Ну все-все, зрозумів, мовчу.

− Так і треба.

Це викликає тихий сміх у чоловіка.

− Не смішно - бурчу я.