Лорд сталевих лез (Стара Версія)

Розділ 13. Рімо

Рімо Корлеоне 35 років

− Що ти так за мною ідеш? – запитала Селі, коли ми доходили до її кімнати.

− Хочу запевнитись, що ти у безпеці. – відповідаю я.

І як тільки вона відчиняє двері, я бачу на її лиці шок.

− Рімо, це що, трясця, таке?

− Невеличке доповнення до вибачень. – спокійно промовляю я.

− Пиздець. – білявка проходить далі. – Аааааааа – кричить вона від щастя. – Ти божевільний!

− Чого це?

− Ціла кімната дідько синіх троянд!

− Ти ж такий собі букет купила – посміхаюся, коли Селі починає розуміти.

− Точно… ти ж…. чорт!

− У тебе кілька годин перед вечерею, побачимось. – кажу я і залишаю її наодинці з емоціями.

Це дрібниці.

По дорозі до кімнати, мене перехопили Джул і Массімо.

− Щось не так? – запитав я, впершись у стіну.

− Де ви були? – поцікавилась сестра зі схрещеними на грудях руками.

− На пляжі.

− А що там робили? – допитував Массімо.

− Бігали. – з сумнівом відповів я.

− І ти навіть не…

− Я перепросив – обірвав їх я. – Вона в кімнаті радіє букетам. А ще сьогодні вона вечерятиме з нами.

− Що? – в повному шоку викрикнула руденька. – Чому ти спершу це не сказав? Треба іти сказати Ді й… чорт! Треба все підготувати. Рімо! – ще трохи покричавши Джулія швиденько побігла вниз по східцях.

− Що це, чорт забирай, було? −  мій погляд перейшов на брата.

− Ну знаєш не часто хтось ще з нами вечеряє. – відповідає той. – До речі, Вінс просив тебе зайти.

− Щось сталося?

− Не знаю, він не казав.

− Ясно. – кивнувши брюнету і пішов в напрямку кабінету брата.

Крім дона в кімнаті ще була Діна з Елією, Сантіно та Ден.

− Нарешті – промовив Вінсент, який спирався на стіл.

Настрій у всіх чудовий, або це оманливе перша враження.

− Щось сталося? – спантеличено запитав я. – Хтось здох?

− Так. Один із керівників Нори. Поки невідомо хто його вбив, але це діє нам на руку, бо він керував портами, а отже, ми можемо вдарити по них.

− І почати війну. – промовляю я.

− Леонора трішки всядеться на своєму місці і нарешті заткнеться. – доповнює чоловіка Ді.

− Ага, а потім як відновить сили вб’є всіх нас. Будьте реалістами любі мої.

− Рімо, поки тебе не було я нарешті знайшов інформацію про той номер – озвався Ден з-за столу.

− О, а це вже цікаво. – я вирішив перевірити все. – До речі, Ді, Джул уже побігла готуватися, тому що Селі вечерятиме з нами.

− Ого. А ти що уже посвятив її в наші ряди? – спокійно запитала та, граючись з донькою.

 − Вона проходить підготовку.

− Тобто ти не припускаєш, що вона відмовиться? – запитав Вінс.

− У неї є запал в очах до цього.

− Ну-ну.

***

Уся сім’я сиділа за родинним столом і спокійно вечеряла. Селі звісно ж сиділа поруч зі мною.

− Селеста, як тобі салати? – запитала моя сестра, оглядаючи дівчину.

− Смачний.

− Ти не хочеш ще щось взяти? – запитав я в дівчини стиха, поки решта обговорювали якісь покупки.

− Ні, я не сильно голодна.

Я лиш кивнув, відпиваючи вина зі  стакана.

Елії за столом не було. Це і не дивно, вони завжди її приховують від чужих очей.

Массімо знову розповідав черговий жарт, поки решта дівчат в кімнаті всміхалися і сміялись у відповідь.

Звичайна рутина, яка інколи така бажана для деяких з нас.

Цікаво, моя родина так само прийняли б Делі, якби вона була поруч. Ні, не слід про це думати.

− Рімо, так що було з твоїм телефон? – виводить мене з роздумів Вінс.

− Я купуватиму новий.

− А що ж було не так? – запитала Ді.

− Багато надокучливих повідомлень.

− Їх можна вимкнути, якщо ти не знав. – повідомляє Массімо.

Але тема розмови сама по собі швидко переходить до іншого. Селеста нахиляється до мене і шепоче.

− Я хотіла б з тобою потім прогулятись, якщо ти не проти.

− Звісно − відповів я.

Буде веселенько.