Лорд сталевих лез (Стара Версія)

Розділ 21. Рімо

Рімо Корлеоне 35 років

Після того я ми розійшлися з Аніелою по своїх кімнатах, я довго не міг заснути, тому що як тільки я заплющував очі в темряві з’являвся образ Адаліни. Я не хотів її бачити не зараз, коли Селеста/Аніела відкривається для мене по-новому, як нова особистість, як новий чистий аркуш, що потроху заповнюється певними історіями та моментами.

Я справді згоден, що Адаліна була першою, хто проник у моє серце, але ж і не останньою? Можливо я й поганець, що хочу забути її, але…

Ніяких але, Рімо.

Раптово у мої двері постукали. Це  звісно ж була Ані.

 − Заходь. – промовляю я, підіймаючись на ліктях і повільно впираючись в бильце ліжка.

− Чому не спиш? – запитує біляка, поволі заходячи до кімнати та звикаючи до темряви в середині.

− Не спиться. – коротко відповідаю я. – А ти чого прийшла?

− А я не можу заснути. Якби не старалася. – пояснює сіроока і сідає на край ліжка.

− Чому?

− Тому що тебе немає поруч.  – каже дівчина, поки я видавлюю тихий смішок. – Справді, без тебе це якось не так. Тільки не думай, що я брешу і просто хочу побути поруч.

− Та я навіть і не думав, що ти брешеш. Зрештою усім потрібен той, з ким буде приємно прокидатися поряд.

− Це в тебе рояль? – захоплено скоріше констатує Віола, дивлячись на інструмент.

− Так, а ти вмієш грати? – цікавлюсь я, оглядаючи дівчину.

− Мене вчив батько. Хоча фальшивила я добряче, за що були побої по спині. – промовляє вона, ще один факт зі свого життя. – Тому я ненавиділа цей інструмент, але коли вийшла заміж, мене ніхто не заставляв на ньому грати. Проте я частенько грала сама для себе, щоб нічого не забути. І взагалі чому він стоїть у тебе в кімнаті? – запитує вона.

− Можливо ти уже знаєш відповідь.

− Ти теж колись грав? – спантеличено перепитує блондинка.

− Для матері. Вона завжди любила слухати, коли я граю. Якоюсь мірою це було втечею від реальності для неї. Кожен раз коли моя гра підходила до завершення на її очах виступали сльози. Я любив бувати тут з нею та із рештою моєї сімейки також. Але я не грав тут відколи померла Лівія і ми більше сюди ніколи не заявлялися, ніхто з нас. І моя гра на фортепіано припинилась. А потім померла і мати.