Розділ 30. Аніела

294 22 128
                                    

Якщо кохаєш - відпусти. Проте що робити, коли відпустити кохану людину - це найважче випробування?

Ludovico Einaudi- Experience

Аніела Віола 20 років

Я бігла поміж хащ, намагаючись втекти звідси. Втекти від нього. Як я могла вірити? Це черговий опік. Сльози так і стікали по лиці, коли я вийшла до машини. Мої руки та ноги трусилися. Організм і мозок відмовлялися приймати цю подію. Перед очима знову лице матері, лезо, крик, кров...

- Ані! - я обернулась і одразу була притиснута до дверей авто.

- Відпусти мене! - кричу я, забираючи його руки від себе. Якби він не намагався мене обіймати, я завжди його відштовхувала. - Не торкайся мене.

Я відчиняю дверцята, що стало помилкою. Насилу посадивши мене у салон, Корлеоне сів поруч і зачинив двері. Я була у пастці.

- Аніела, послухай. - спокійно почав брюнет.

- Ти - монстр! - підвищую голос до нього і промовляю майже в істериці.

Я наважилась це сказати, бо, чорт забирай, це було правдою. Він такий самий як і усі решта чоловіків. Їм не можна довіряти й робити із себе наївну дурну дівчинку. Життя давало мені цей урок уже кілька разів, але я це ігнорувала.

- Так, я - монстр! Задоволена? - Рімо теж кричить на мене і я ще більше втискаюся в сидіння. - Я такий і є. Та мені здається це було чесно, що побачила мене зараз таким, а не тоді коли по-дурному погодишся переспати зі мною. Я хочу, щоб дізналась кожну мою сторону, якою поганою вона б не була.

- Ти правий, тепер я знаю з ким себе пов'язала. - стикаюся поглядами з блакитним відблиском. - Так, я наївна дурепа і з твоєї репліки зрозуміла, що ще й шльондра. Кажи все, що про мене думаєш. Я, як виявилося для тебе теж лярво, як і для свого чоловіка. Я слухаю, Рімо.

- Не порівнюй мене з твоїм чоловіком. - мої слова, примусили його заспокоїтись.

- Чому? Не подобається думка, що ви обоє потвори, які ламають життя? Так, ось це правда, Корлеоне. - я витираючи сльози зі щік, зовнішньою стороною долоні.

- Ані, ні.

- Ще ні, ти принаймні не вбив людиною дорогу мені, або ж мою дитину. Ти не наносив шрами на мою спину, хоча на моє потріпане серце наніс вже достатньо. - наш діалог все більше і більше злить мене. - Ти взагалі кохаєш мене? Відчуваєш щось? Чи те вибачення було блефом? Ти хотів мене тоді вбити, правда ж? - блакитноокий мовчить. - Кажи, трясця!

Лорд сталевих лез (Стара Версія) Where stories live. Discover now