Військові есеї

Як ми на нуль потрапили.

Я промовчу про той факт, що ТРО в принципі не мали попадати на фронт. Промовчу бо львівське тро (63-64 батальйон) кинули з автоматами на танки. Товариш казав, що дехто був без броні і касок. Результат прогнозований.

Я промовчу, бо війна. Промовчу до кінця війни. Бо повернувся живий і відносно здоровий.

Говоритиму потім.

Приїхали ми в Орестопіль на третю лінію. Поки доїхали – наші посунули орків на 30км і лінія переїхала. Перед тим правда казали: один з нашої бригади вирішив висунути голову з окопу глянути на вибух від снаряду.

Так ту голову і відірвало.

Ну так ось: приїхали ми копати на третю лінію, а то вже не третя і ми не на фронті. По тобі вже не летить, тому ти спостерігаєш за градами, піонами, касетними і фосфором. Воно здалеку виглядає, як феєрверк. Міг би й переплутати. Але то все було здалеку.

Тож, мабуть, (я припускаю, а не стверджую) в погоні за орденами командування вирішило послати нас на першу лінію на підсилення. А раптом приїдемо, а перша лінія перетвориться на третю. Гляди проканає.

Не проканало.

На зборах я випадково покурив на ящику з гранатами, і також дізнався, що наступ в Гуляйполі провалився. Орки розвалили частину зсу перед нами. Казали десять танків наших поклали.

І ми, доблесна перша рота опиняємось за кілька км від орків. З автоматами і чотирма гранатометниками на всю роту. А напрям рахується танконебезпечний.

Протитанкові гранати в тебе є. Одноразові мухи в тебе є. Але є нюанс. Муха летить на 400 метрів. Гранату треба кидати на танк в безпосередній близкості. А от танк тебе розвалює з кількох кілометрів.

Ну та вже. Попали то попали. Почали швидко збирати на тепловізори. Перший день сиділи в гаражах, де колись тримали трактори. Прибігає Генерал (позивний такий у сержанта):

— Розвідка доповіла, що зараз будуть гради.

Діватись нема куди, окопи не вириті, бо не було часу. Сидимо в гаражах слухаємо. Падало за нами. Падало ближче. Падало по 128-ій бригаді позаду. Але ми того не знали, бо падало ближче.

Фурик заліз десь під стару сівалку і копав саперною лопаткою, як по книжці. Тобто лежачи і з під себе. Казав потім: що з кожним прильотом сил в нього лише додавалось. Я потім дивився на ту яму. Як пивниця.