Військові есеї

Експерти експертні у військовому ремеслі або коли вже та перемога?!

Ідею для цього дала давня дискусія (якщо це можна так назвати) двох розумних людей. Один розповідав щось типу: критикуєш — підіграєш ворогу.

Інший аргументував: не воював — закрий пиздак. Власне, один ветеран, другий цивільний. Люди розумні, інтелігентні, але певні антипатії множать оце все на нуль.

Мій кум познайомив мене колись з терміном псевдоінтелектуал. Це коли ти шариш в чомусь одному, але думаєш, що шариш у всьому. Це вирази з розряду: я шарю медицину, бо в мене дідо лікар. Або: я поїхав на екскурсію в Париж і тепер знаю все про Францію.

На призму війни це буде: в мене друг воює, я знаю ситуацію на фронті. Або: я воював, я знаю, як нам виграти. Ніт, пані та панове, ніхуя ви не знаєте. Ви можете лише здогадуватись.

То чи має право мирняк або військовий (діючий або ветеран) вчити нас воювати? Давайте коротко.

Писати та висловлювати свою думку може кожний. Не кожна думка однаково цінна. І наголошу, що здалось би фільтрувати, що, як і де ти пишеш.

А тепер неприємна правда. Якщо це не Залужний, Муженко та інші, не покійні Кульчицький чи Коцюбайло, то людина не знає, як нам воювати. Може знати все про свій напрям, знати кожну лісопосадку, але це локальні знання. Маленька цятка на великому полотні.

Може думати, що знає, але по факту ніт.
Розказую конкретні випадки. Звісно будь-які збіги з реальними людьми чи обставинами це збіги, випадковість і бла-бла-бла, т.д. і т.п.

Є одна гора, яка заважає нам зайти в село. Орки там так зарились, що можна після них відкривати метро. Йшли туди інтернаци, потрясли орків, але у них не вийшло. Просто не вистачило ресурсів. Звісно то було красиве кіно, хоч бери попкорн і насолоджуйся видовищем. Але з невеселим фіналом.

Сиділи ми після того з побратимами, дивились на карту і думали, як то взагалі можливо? Дійшли до того, що треба авіацію і то не факт. Ще були варіанти вічно слати туди ДРГ, або відпрацьовувати снайперами, хай ті чорти будуть на нервах. Або оточити їх котлом і морити голодом (я був за цей варіант). Але жодний з цих варіантів навіть не має 50% успіху.

Тобто, були в нас солдати, які допомагали старому комбату фігурки на карті водити, а потім у нас наказ зайняти лісопосадку, якої в реальності немає. Були, які починали свою критику з: а якби я був командиром... А тут нате: стоїть конкретна задача. А як взяти й втримати ту гору — ніхто не знав. Знаємо тільки, як її НЕ взяти — побігти туди напряму. Провести мʼясний штурм, так би мовити. А потім проводити рекламну кампанію в стилі: в батальйоні є вільні місця, записуйся.

Якщо глянути на карту бойових дій, то конкретно той напрямок практично не чіпали, обходять боком. Не просто так.

А скільки таких прикладів було. Скільки було, про які я не чув.

Мирняк в цьому плані не відстає. Говорив якось з чоловіком, котрий: ми виграємо до кінця літа (розмова була в червні), бо повернули акцизи на пальне.

Коротко розповів про ситуацію на фронті, тепер риторика: то буде замороження конфлікту (його слова, не мої).

Ще мені подобаються цивільні експерти, які мені розповідали, що по нас працювало. То не Васильок, то (підставте щось своє), бо звук не такий. То не орлан над вами літав, а... (позабував назви). Вам треба не savage для снайпера, а Алігатор. Ви неправильно користувались старлінком. І Кропива гівно, треба оті карти ставити.

Мені не вистачало цих знань на фронті, але я радий, що моїм побратимам готується така експертна заміна (правда заміна ця може бути не в курсі, але то дрібниці).

З цього висновки. Солдат знає, як виконати конкретний наказ, солдат його виконає, якщо наказ не поставлений через сраку.

Гранатометник знає, як працювати з гранатометом. Кулеметник — з кулеметом.

Снайпер знає звідки та коли йому працювати.

Командир відділення/взводу/роти знає, як зберегти своїх людей (хоча це не завжди вдається)

Волонтер знає, як де і що діставати. А що не знає — знайде в кого дізнатись.

Мирняк знає красиву теорію, але від рівня імпровізації на війні він цю теорію забуде швидше, ніж ви дочитаєте цей допис.

Але як нам воювати і як виграти, як і куди наступати, де посилити оборону — знає Залужний й кілька достойних офіцерів. І все.

Бо, як то кажуть: не треба лізти до чужої дружини, чужої зброї й не у свою роботу. Виконувати треба свої завдання.

P.s. Коли мене питають, як буде далі, як нам виграти — я чесно не знаю. Так і кажу. Знаю тільки, як програти — перестати допомагати нашим воїнам. А якщо програвати не хочеться, то нумо донатити.

Долучайтесь до різних зборів, донатами та поширеннями. А хлопці там вже розберуться, як і коли це використати.