Військові есеї

Любов, смерть і роботи. Або як на війні рятується психіка.

Коли частину нашої роти відправили до психолога, я почув наступну річ.

- Ви не боїтесь смерті. Ви боїтесь того, що її несе.

Частково це правда. Ти не боїшся померти. Ти боїшся мінометів, гвинтокрилів, танків. Що менше в тебе захисту від чогось — того ти найбільше боїшся. Бо вбивати може все — від кулі до фосфору. Але біль буде різний. Вгадай, чого більше боятиметься солдат.

На війні ми не говорили про смерть. У нас завжди було: все буде добре. Нас пронесе. Деякі з нас вірили, що думки про смерть притягують її до тебе. Ні, не всіх проносить. Не у всіх все буде добре. Бо така війна. Але однаково люди вірили, що їх це оберігає. В окопах немає атеїстів? Є. Там кого тільки немає. Християни, мусульмани, атеїсти, старовіри. Якщо пошукати — десь знайдеться буддист, шістдесятник, пастафаріанець і навіть свідок Єгови. Там є всі. І кожний вірить у щось своє. Я вірив, що це просто везіння, тому не можна показувати страх. Бо вдача не любить сцикунів.

Коли я вперше біля себе побачив касетні — я відмовлявся помирати. Хуй вам, а не моя смерть. Зуби, виродки, об мене зламаєте! Не вірив і все. Мене не зачепить! Схопився руками за турнікети й чекав. І матюкався. Кожний вибух — матюк. Сподіваюсь оркам тоді сильно гикалось.

Я потім довго не спав нормально. Заплющував очі й бачив, як воно вибухає, підіймає хмари пилу. Може через те мене все ще тіпає від гучних звуків (особливо від гандонів на мотоциклах).

Коли таки пронесло, ніхто не казав: добре, що не по тобі. Просто запитали: пиво будеш? Типу, ти вцілів, бо так і мало бути.

На війні ти багато жартуєш. Постійно. В тебе жарти стають частиною розмови. Частиною твоїх буднів. Ось вам відповідь на тіктоки з війни від солдата. Вони так розвантажують голову. Можливо самі не усвідомлюють, але дієвість методу не вимагає повного усвідомлення.

Потім вже я дізнався, що гумор це природна реакція на постійний стрес. Мозок все врівноважує в тобі. Думки про смерть витісняються — все буде добре.
Постійні переживання — витісняються жартами. Твій організм робить, що може аби ти вцілів. То повернешся — він тобі почне коники показувати. А там, працює, наче ролекс.

У тебе там: все буде добре. Що у вас там? Та все нормально. 4.5.0.

Ніхто там ні в кого не стріляє і не бомбить. Що ми, що орки — відпрацювали. Працює міномет. Спрацював град. Відпрацювали кулеметники. Підсвідомість ставиться до того, як до роботи. Так легше. Бо робота може й не подобатись, але робити її треба.

Ті, хто зараз косить від війни — боїться її більше, ніж боявся б там. Там не так страшно, як на тих картинах, що малює мозок косаря. Там твій мозок навчиться з цим жити. Твій страх з тваринного переросте в друга. Він буде тебе вчити, як вижити.

Слово «останній» я не чув. Що значить останній? Ти, блять, вмирати зібрався? У всіх там крайній. Крайній раз, крайній випадок.

Ми ніколи не прощаємось. Я проводжав своїх з відпустки, то: не прощаємось. Я не памʼятаю чи говорив хтось: до зустрічі. Але точно ніхто не казав: до побачення чи прощавай. Бо ми ще зустрінемось. Обовʼязково зустрінемось знову.

Тому коли вам хтось скаже, що наші воїни не бояться смерті — бояться. Так само, як і всі, а може й більше. Просто не думають про неї. Немає коли — треба працювати.