Військові есеї

Невдоволені війною.

Зараз буде трохи неприємна для когось тема. Я буду озвучувати як мінімум не зовсім вірні речі, а як максимум відверту дурню, яку ти можеш сказати у наш час.

Що можна почути від невдоволених громадян, коли мова заходить про захист батьківщини?

1. Я тебе туди не посилав.

Насправді це феноменальна фраза. І десь з часів війни в Афганістані.

Мені в обличчя такого не казали, але хтось з побратимів вже чув, і то через треті вуха. Бо так то це спосіб отримати по пиці.

З одного боку воно й вірно. Людина, котра таке скаже це гнида і моральний виродок, але вона не працює в ТЦК.

Ти туди нікого не посилав? Добре, що в тебе немає таких повноважень. Це радує. Але гівном ти бути від цього не перестанеш.

2. Вони там за гроші!

Мало того, за твої гроші. Хочеш спокійне небо і щоб ТЦК не чіпали тебе, мамину принцеску — розкривай гаманець. Бо армія виграє битви, а війну — економіка, памʼятаєш?

Я ніколи не чув цього від волонтера чи людини, котра донатить ніби грошей вагон. Переважно від невдоволеного і нереалізованого в житті шматка гівна.

Воїни, ви мої диванні. Хочете професійне, вкомплектоване військо — готуйтесь його забезпечувати. Хочете перемоги швидше — готуйтесь ставати до його лав. Бо прийде кацап і не буде питати, що ти хочеш — він забере у тебе все. Включно з життям.

3. У мене є права!

І обовʼязки. Зокрема 65-а стаття Конституції України:
«Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України».

4. Задовбали ці збори!

Не сказав вголос ні один волонтер. Раз ти за бабло, поясню мовою бабла. Закритий збір — шанс, що солдати живі. Не закритий збір шанс набагато менший — компенсація за поранення, інвалідність війни або компенсація сімʼї за загибель воїна. А це все мільйонні суми. Через орків і твоє жлобство держава втрачає мільйони. Ці гроші звідкись треба брати. Звідкись, це з твого гаманця. А так по сто гривень на збір твоїх колег — і карма світліша, і сліз менше. І економіку ти рятуєш. Прямо з дивана.

5. Хай політики та синки депутатські воюють, а не я.

Можна подумати, якщо вони всі підуть — то ти побіжиш слідом за ними. Рекомендую піти проштовхувати це питання в ТЦК. Хтозна, може ти зможеш їх переконати. Але для цього треба таки туди сходити.

6. Я не уявляю себе на війні/у мене немає досвіду/не хочу йти туди гарматним мʼясом.

Вибач, але це твоя особиста обмежена уява і песимізм. Ніхто тобі не винен, що ти вузьколобий. Але не переживай: уява там розвинеться і досвід набереться. Не хочеш бути гарматним мʼясом — копай, то не будеш. Одні плюси, а ти комедію ламаєш.

7. Я боюсь.

Це хоча б чесно. І це нормально. Без всіх тих малодушних відмазок. Якщо ТЦК таке прийме, тоді ок — відпочивай. Але від допомоги та донатів тебе це все одно не звільняє.

Я не експерт, не психолог і не політолог. Не берусь сказати, чому таке лунає з різних ображених ротів. Можу додумати, але по факту — не знаю.

Знаю лише наступне. Потрібно думати перед тим, як говорити. Можна подумати, але не говорити. Так буде навіть краще.

А так то Україна у нас одна. І нам своє робити.