Військові есеї

Забезпечення.

З забезпеченням було добре, бо: ми діставали все самі, або привозили волонтери (а вони багато привозили, що іноді роздавали аби не псувалось, бо шкода людських зусиль).

Аптечки, каски, харчування, транспорт, дрони, тепловізори, форма, взуття. За свій кошт.

Зараз з тим ситуація ніби налагодилась. Хочеться в це вірити.

Якби не назбирали на машини, нас не було б чим евакуйовувати. В місцевих ми виторговували пальне за їжу, бо памʼятаєте який був дефіцит. Мішками волонтерські пайки віддавали за 10-20 літрів. Бо як казав наш перший комбриг при єдиній з ним зустрічі:

— А навіщо вам паливо? По горілку їздити?

Це потім вияснилось, що мерія паливо возила сотнями літрів, але до нас воно доїжджало 20 літрів на взвод. От і крутились як могли. Виторговували за їжу, мінялись з іншими взводами (дизель на бензин і навпаки). Навіть якось знайшов підпільну заправку по попередньому дзвінку. Звісно, де вона є — не памʼятаю. Багато чого не памʼятаю.

Десь гуляло відео, як в кацапні медичка радить патрати автомобільні аптечки, брати тампони й прокладки, бо знадобиться. А наші люди в соцмережах сміялись, типу: біднота, чмобіки. Проблема в тому, що вона (на жаль для нас) нормально все їм радила.

Нема того, що треба — бери що є. І вчись тим користуватись.
Я отримав нормальний бронік 4-го класу від гуманітарки з Китаю вже тиждень як бувши на фронті. А ще один волонтерський (отримав, коли вже не треба) відправив якомусь артилеристу (якого я в очі ніколи не бачив), коли вернувся з війни, бо в чувака взагалі не було ніякого.

Лопати, сокири, шуфлі теж діставали волонтери нам. Деревину для бліндажів різав з сержантом своїм аби мати чим накрити. Волонтерською бензопилою.

Дали нам якось кулемет браунінга.
Без однієї запчастини.

Спочатку думали, що то неправильно зібрали, бо ніхто не пояснив, як то робити. А нету нема, бо вишки пошкоджені. То відправили кулеметника в штаб ловити вайфай і шукати креслення невистачаючих деталей. Місцеві токарі справились на ура. Хлопці ще й лишні замовили й пороздавали іншим кулеметникам, бо браунінги в усіх були без якоїсь запчастини.

Смішно було, коли на перших стрільбах браунінг дав клин і нетерплячий ротний поліз до нього руками. Повернувся він з полігону з легкими опіками, бо кулемет спрацював не в той момент.

Бо, цитую одного сержанта:

нєхуй лізти до чужої зброї.
Зате після повернення від медиків ротний скинув відео: а як же то правильно збирати браунінг. Ну, краще пізно...

Про ремонти машин взагалі мовчу.

Це якби в когось були питання, а куди йдуть 100 тис? Більша частина вертається у вигляді товарів, яких не вистачає.

Якщо ти не в спецпідрозділі, не в ГУР чи на вас не волонтерить Притула, чи Чмут (а вони швидше за все не волонтерять, бо в них стабільний пул бригад ще з 14-го, й більшого ніж лапи до коптера чи перепрошити дрон сподіватись марно; бо в них тупо не вистачає ресурсів на всіх) — готуйся все діставати сам. Чогось нема — твої проблеми.