Не закохуйтесь в чорнокнижників

Така вже правда

         Апсірт завжди був якимось таємничим хлопцем навіть для своєї групи. Староста, здавалося, відкрита і доброзичлива людина, але якщо замислитися, то він так рідко говорить про себе, що ніхто не зможе вгадати, що в нього на думці. Але саме такого ефекту Апсірт завжди й прагнув. Він не хотів, щоб його знали. Йому здавалося, що є люди, особистість яких не повинна бути розкрита.

— Апсірт, — Ренкайн увійшов до його кімнати з винним виглядом. — Я наламав дров.

— Знову?.. — здивувався той, але посміхнувся. Приємно коли є друзі, яким ти можеш допомогти. — Мій сусід по кімнаті на заліку прийде нескоро, тому... — він жестом запросив одногрупника сісти на ліжко, а сам повернувся на стільці.

— Я цілувався з Альтаїром, — швидко сказав Ренкайн. — Не розумію, що зі мною відбувається.

— Ти кохаєш його, — Апсірт зітхнув і склав руки на грудях. — В цьому немає нічого поганого.

— Так? А як же той факт, що я зустрічаюся з Альюдом?

— Це твоя дурість, от і все. На мене так Альюд чудово розуміє, що твоє серце належить Альтаїру. Та годі, досить це заперечувати. Альтаїр змінився на краще, коли відчув, що може тебе втратити. А ти? Ти просто не можеш зізнатися сам собі, тому намагаєшся обдурити свої почуття.

— Але ж... — Ренкайн зам'явся. — Вперше у нас нічого не вийшло...

— І що? Ти так звик шукати легкі шляхи, що зовсім забув про реалії життя, — посміхнувся Апсірт. — Давай так: ти йдеш і поясниш Альюду, що помилився. Він зрозуміє, повір мені.

— О Бог Смерті, — пронизав Ренкайн. — То мені буде соромно йому в очі дивитися, ми в одній кімнаті живемо!

— А не було чого поспішати, це твоя особиста кара.

Апсірт, як завжди, мав рацію. Ренкайн відчитав себе, адже староста ще на початку попереджав його, мовляв, не варто так поспішати з Альюдом! З якоїсь причини Апсірт завжди знає...

— А що ти робиш, коли тобі потрібна допомога? — поцікавився Рен, а староста помітно здивувався. — Ну... Ти завжди готовий допомогти мені і Круелу, хоча від нас одні неприємності, але сам! Ти ніколи не просив нас допомогти.

— Мені вона не потрібна. Я живу так тихо і спокійно, що я не маю проблем.

— Сиф казав, що люди, які кажуть, що у них немає проблем, насправді просто намагаються себе захистити від них, — від прямоти Апсірт опустив погляд, він ніколи так про себе не думав. — Ми друзі, Апсірте, а дружба – рух двосторонній. Якщо тобі потрібна моя допомога, або Круел, просто скажи. Ти ж знаєш, Круел завжди допомагає, хоч приховує це під маскою грубості.