Речі, які я хотіла сказати, але ніколи не сказала

Епілог

 Саммер

П'ять років потому.

Я стою на узвишші в центрі студії, дивлячись на безліч своїх відображень в численних дзеркалах, які оточують мене. Я повільно повертаюся ліворуч, потім праворуч, оглядаючи кожен бік критичним поглядом, з неясним незадоволенням. Я збираю горбки тканини, з яких складається моя спідниця, і дозволяю їй важко впасти, надувши губи і тупнувши ногою, намагаючись не наступити на поділ.

— Я товста, – я поводжуся як дитина, але я ненавиджу те, яким круглим стає моє обличчя, і те, що нам знову довелося випустити талію на цій сукні. Я також неймовірно емоційна і приголомшена всім, що відбувається. Тому і дуюся, і поводжуся як дитина.

Я смішна, я знаю це. Але, принаймні, я усвідомлюю це, вірно? Слава Богу, цими вихідними я виходжу заміж, інакше я б узагалі не змогла вдягнути цю сукню.

— Це не так, – обурено каже моя мама, сидячи на елегантному рожевому оксамитовому стільці і спостерігаючи за мною. – Ти вагітна.

Я посміхаюся своєму відображенню в дзеркалі, моя рука автоматично тягнеться до живота, ніжно погладжуючи його.

— Вірно. Але все сталося так швидко.

— Ще одна причина поквапитися і вийти заміж раз і назавжди, – мама піднімається на ноги і підходить до помосту, її погляд зустрічається з моїм у дзеркалі. – Ти маєш карколомний вигляд.

Я посміхаюся.

— Дякую.

— Нехай вони поправлять тобі сукню там, де їм потрібно, а потім ти зможеш переодягнутися, і я відвезу тебе додому, – мама перевіряє свій телефон, коли він дзижчить, похмуро дивлячись на екран. – Він не перестає мені писати.

Моя посмішка залишається незмінною, коли обидві швачки виходять уперед, прагнучи завершити примірку.

— Він не може виносити розлуки зі мною. Він такий нужденний.

— Я ніколи раніше не бачила такого закоханого чоловіка. І після всіх цих років теж, – я можу сказати, що вона задоволена. – Ти дуже щаслива жінка, Саммер.

Мені так пощастило. Вона й половини цього не знає.

Щойно примірка закінчена, ми разом виходимо з ательє і сідаємо на заднє сидіння автомобіля, що чекає на нас, погляд водія зустрічається з моїм у дзеркалі заднього виду. Я злегка киваю йому, посміхаючись, і ми вирушаємо, проносячись вулицями Мангеттена, прямуючи додому. Моя мати живе в тому ж районі, оскільки вони з Говардом одружилися минулого року.