Все почалось з невдалого компліменту

35 розділ

Той ранок був тихим, але насиченим особливим теплом. Сонячне світло м’яко лилось крізь вікно, огортаючи кімнату теплими променями. Софійка, ще зовсім маленька, лежала між батьками, затишно закутана в м’яку ковдру. Вона спокійно спала, ніби відчувала, що поруч найдорожчі їй люди. Кожна її усмішка, кожен легкий подих змушували серця Миколи і Альвіни битися частіше.

Вони сиділи мовчки, спостерігаючи за нею, насолоджуючись цим моментом абсолютної гармонії. Микола дбайливо обіймав Альвіну, яка сиділа, спершись на його плече, і легенько торкалася Софійчиної ручки, що була такою маленькою і тендітною.

Через кілька хвилин, Софійка знову легенько потягнулася і відкрила очі. Її погляд, хоч і ще невпевнений, неначе шукав знайомі обличчя. Альвіна м’яко усміхнулася, легенько нахилилась до дівчинки і прошепотіла:
— Доброго ранку, маленька. Ми тут, і завжди будемо поруч.

Микола, не стримуючи емоцій, додав:
— Софійко, ти наше світло. Ми будемо оберігати тебе і допомагати зростати в любові.

Софійка подивилась на них своїми великими очима і наче спробувала усміхнутися. Вона ще не знала слів, але, здавалося, розуміла все без них. Цей перший спільний ранок залишився для родини особливим спогадом, який вони будуть берегти усе життя.

Після цього спокійного ранку, коли Софійка прокинулась, Альвіна взяла її на руки, а Микола з любов'ю спостерігав за цим. Кожен момент, кожен дотик, кожен погляд між ними був пронизаний радістю та вдячністю. Софійка обвила маленькими пальчиками пальці мами, і Альвіна відчула, як їхні серця ще ближче з’єднались у цей момент.

Микола, не відводячи погляду від них, тихо сказав:
— Знаєш, Альвіно, я навіть не уявляв, що таке щастя існує. Все ніби стало на свої місця.

Альвіна усміхнулася і, трохи зніяковівши від емоцій, відповіла:
— Я теж так відчуваю. Ніби вона об’єднала нас усіх по-новому.

Тоді у них обох виникла ідея. Вирішили провести цей день у затишному сімейному колі, влаштувавши маленький «домашній день народження» для Софійки, адже це був її перший день вдома. Микола дістав фотоапарат, і вони вирішили зафіксувати кожну мить. Альвіна принесла маленьку квіточку, яку поклали поряд із Софійкою, а Микола тихо граючи на гітарі, наспівував тиху мелодію, що створювала особливий настрій.

— Зробімо традицію, — запропонувала Альвіна, — щороку на цей день будемо проводити разом, згадуючи, як все починалося.

Микола кивнув, погоджуючись. Тепер це буде їхній сімейний ритуал, щоб зберегти кожну мить.

Пізніше, до них завітали найближчі: Ярмола з жінкою і синами та кілька друзів. Всі приносили подарунки, які від душі дарували маленькій принцесі. Стіл прикрасили легкі закуски та домашні солодощі. Софійка лежала в обіймах мами, роздивляючись незнайомі обличчя, і люди тихо шепотілися, щоб не потривожити її.

— Подивіться на неї, вона як маленька лялечка, — захоплено промовила бабуся. — Як добре, що в нас тепер є ще одна зірочка у родині.

День пройшов у теплих розмовах, сміху та спогадах. Коли вечір підходив до кінця, гості один за одним почали прощатися, залишаючи молодих батьків із приємною втомою та переповненими серцями.

Коли вони вкотре укладали Софійку в її ліжечко, Микола нахилився і тихо прошепотів:
— Добраніч, наша маленька. Ми будемо завжди поряд.

Альвіна приєдналася, дивлячись на доньку, яка вже мирно спала. Вона ніжно обійняла Миколу, відчуваючи, що разом вони створили справжній дім.

Привітик 💖, для того щоб отримати спойлер знайдіть підреслене слово та напишіть його мені в анонім бот, силка в тгк:shapa152 ❤️‍🔥💋