сині вагони летіли перед моїми очима,
стукіт підборів платформою нісся луною.
вдивляючись в колію перед поїздом,
я чемно зайшла у вагон.
і раптово мій ніс уловив аромат
твоїх парфумів.
я різко вдихнула повітря,
аж потемніло в очах.
я ніби відданий собака,
що намагається знайти
примарні сліди
зниклого господаря.
і тоді я почала шукати тебе очима,
згадувати твої губи на моїй шиї;
як ти казала усім, що ми подруги.
а я кохала тебе
щиро.
я писала тобі вірші,
поки ти вбивалась за ним.
я була закохана у твоє довге волосся,
погляд блакитних очей,
які ти підкреслювала чорними стрілками,
завжди вся в чорному;
та я кликала тебе сонцем,
бо твоє світло вражало мене.
звісно, тебе не було в тому вагоні:
ти не їздиш київським метро.
тож я просто вийшла на своїй станції
занурена в спогади.
