Поза життям

Розділ 13 (Джекс) Сварка

Сонячне світло слабко пробивалося крізь зашторені вікна у кімнаті Ай. Слабке сонячне проміння ледве-ледве освітлювало дві постаті у білосніжній, недавно-відремонтованій кімнаті, що знаходилися на пухнастому, м'якому ліжку. Ближче придивившись, можна було впізнати у цих постатях Ай та Джекса. Ай лежала у ліжку, з заплющеними очима, дбайливо накрита покривалом. А Джекс сидів на тому ж самому ліжку та пильно дивився на нерухоме, спляче тіло дівчини. Після їхнього повернення додому пройшло вже близько п'яти годин ( 4 години 43 хвилини, якщо бути точнішим), і за цей час Джекс  не відходив від дівчини ні на крок. Раптом двері у кімнату з тихим скрипом відчинилися, і у кімнату увійшла Кіра.
— Усе без змін?— тихо звернулася вона до Джекса.
— Так...,— так само тихо відповів він.
— Ти впевнений, що з тобою усе гаразд? Ти не відходиш від Ай  відтоді, як ми повернулися,— сказала Кіра.
— Упевнений. Та й взагалі, це я мав би у тебе запитувати. Усе таки не я був в ув'язненні,— Джекс криво посміхнувся. Кіра так само слабко посміхнулася у відповідь. Дівчина підняла голову та подивилася на годинник, що висів на стіні, прямо над ліжком.
— Ого. Вже шоста вечора. Піду спробую приготувати вечерю. Якщо щось буде потрібно — я на кухні,— тихо сказала дівчина, та навшпиньках вийшла з кімнати.
************************************
З того часу, як Кіра вирушила готувати вечерю пройшло пів години, а у кімнаті Ай усе залишалося без змін. Дівчина так і не прокидалася. Джекс нарешті вирішив встати з ліжка, та підійшовши до вікна, легким помахом руки, трохи привідкрив штору. Слабкі сонячні промені прорвалися у кімнату, та освітили її теплим сонячним сяйвом. Хлопець зазирнув у вікно, з якого відкривався чарівний краєвид на Чистилище. З цього вікна можна було роздивитися місто з усіх боків, усі парки, алеї, сквери, маленькі магазинчики та кафе. Дивлячись крізь маленький прямокутник можна було потрапити у іншу реальність. Так хлопець і стояв, дивившись у вікно, аж поки слабкий, знайомий голос не вивів його з трансу.
— Де це я? Як я сюди потрапила?— запитала дівчина. Джекс повільно озирнувся, і побачив персону, якій належав цей голос, що декілька хвилин тому непорушно лежала, а зааз сиділа на ліжку та озиралася навкруги.
Лице хлопця розплилося в посмішці і він, сам того не хотячи, міцно обійняв, Ай, що сиділа на ліжку, та не могла зрозуміти, як вона опинилася у своїй кімнаті, якщо ще пару хвилин тому була у коридорі.
Так, обіймавши один одного вони сиділи ще хвилину, аж поки хлопець не відпустив дівчину.
— Де я?— знову спитала Ай.
— У себе в кімнаті. Не впізнаєш вже?— з сарказмом у голосі відповів Джекс, який досі сидів на ліжку з широкою посмішкою.
— Ну це ясно,— сказала дівчина,— але як я тут опинилася? Наскільки я пам'ятаю ми стояли у коридорі, а потім через пару секунд я прокидаюся у своїй кімнаті, лежу у ліжку, а ти стоїш біля вікна і щось роздивляєшся.
— Ти серйозно,— лице Джекса виражало повний шок,— Ти валялася без свідомості п'ять(!!!) годин!
— Серйозно,— здивувалася дівчина.
Раптом двері у кімнату зі скрипом відчинилися, і всередину зайшла Кіра.
— Вечеря гот..,— почала дівчина, та не закінчивши говорити кинулася Ай на шию.
— Ну, ну. Я ж не помирала, щоб так радіти,— з посмішкою на вустах сказала Ай.
— Я думала ти реально помреш. Не знаю звісно чи це можливо, враховуючи, що ти ангел, а ми зараз у чистилищі, але те що ти не прокидалася п'ять годин мене лякало,— говорила Кіра.
— Взагалі ангели, як і демони можуть померти, але я ж жива. Та й з якого дива я мала помирати,— відповіла Ай зі здивуванням у голосі.
— Гаразд!— перервав їхню ідилію Джекс,— Кіро, ти щось там говорила про вечерю. Пішли їсти!
— Точно вечеря!— скрикнула Кіра та побігла на кухню.
— Я скоро прийду,— сказала Ай,— Їжте без мене поки що.
************************************
Залишившись наодинці у кімнаті дівчина стала біля комода з дзеркалом, та почала уважно роздивлятися своє лице, на якому красувався величезний синець, в усю щоку. Дівчина відкрила шухляду комоду, та дістала звідти декілька пластирів. Декілька рухів, і синець прикривають два пластирів, наклеєні у формі хреста. Ще трохи подившись у своє відображення у дзеркалі, Ай промовила:
— Ну чому усе так складно...
І пішла на кухню.
************************************
В той ж час на кухні Джекс та Кіра мовчки вечеряли яєшнею. Раптом Джекс вирішив перервати гробову тишу:
— Серйозно? Яєшня на вечерю?
— Тебе щось не влаштовує?— з ноткою незадоволення у голосі відповіла Кіра,— Чи ти чекав королівського краба під соусом?
— Ні звичайно, але....,— розмову перервав скрип дверей, і в кімнату зайшла Ай.
— Уяви собі, Ай, у нас яєшня на вечерю,— висказав незадоволення Джекс.
— І чим ти не задоволений,— запитала дівчина,— Хоча як я могла забути, ти ж аристократ, не звик харчуватися їжею смертних,— сказала Ай.
— Ти також не смертна. Та і при чому тут це?!— викрикнув хлопець.
— Хм..,— хмикнула дівчина і почала їсти.
Деякий час усі їли мовчки.
— Що у тебе з лицем?— неочікувано запитав Джекс.
— Неважливо,— відрізала Ай,— давайте краще подумаємо, що ми робити будемо. Нам потрібно повернути Кіру до життя, але тепер крім мого начальства, нам загрожує ще й цей ненормальний Артур. Клас!
— Подумаємо про це днів через три. Нам усім потрібно відпочити, а вам двом особливо,— сказав Джекс.
— У нас не має на це часу!— сказала Ай.
— Мені наплювати,— відповів Джекс.
— Тобто?— незрозуміла Ай.
— Ми відпочиваємо і крапка!
— Ти знущаєшся?! Немає у нас на це часу, нормальною мовою кажу!
— А я тобі нормальною мовою відповідаю, ми будемо відпочивати і крапка! Я хочу нарешті сходити в бар, бухнути нормально, розслабитись.
— Ти можеш послухати мене хоча б один раз!
— Ні.
Джекс і Ай сверлили один одного ненависними поглядами, аж тут втрутилася Кіра:
— Стоп! Досить! Якщо ви зараз пересваритися нам усім буде погано. Я підтримую позицію Ай, і вважаю, що нам потрібно діяти, і чим скоріше, тим краще. Тим більше, я почуваю себе прекрасно, і відпочинок мені не потрібний.
— Як хочеш,— відповів Джекс,— а я бухати!
— Ну то вали!— різко обрубила його Ай,— Без тебе впораємося! А ти вали звідси!
Джекс на секунду засміявся, адже Ай дуже рідко зривалася на крик, і побачити її злою було великою рідкістю. Та хлопець швидко опанував себе і вийшов із квартири, голосно хлопнувши дверима, під зливу за вікном.