Поза життям

Розділ 11 (Кіра) Ув'язнення

Кіра насилу розплющила очі. Голова гула, тіло було неначе зробленим з вати. Дівчина оглянула затуманеним поглядом кімнату. Це було старе приміщення. Стіни кам'яні, подекуди можна було розгледіти домівки павуків, холодна цегляна підлога, повсюду були неохайно розкидані коробки, майже завжди пусті. Справа були темні металеві двері, з потрійним замком. У приміщенні не було жодного вікна. Усе це скидалося на в'язницю. Та найстрашнішим було те, що Кіра зовсім не пам'ятала, як опинилася тут. Останнім спогадом був стук у двері квартири Ай, а далі— темнота.... Прокинулася вона лише тут.
************************************
Дівчину пронизав страх. Жахливий, нестерпний, непериносимий. Хотілося закричати, бігти звідси якомога подалі. Та не вийшло. Кімната була повністю ізольована. Кіра сіла, поклавши обважнілу голову собі на коліна. В голові плавали міліарди думок. Та найголовнішою із них була ця: " Що я такого зробила? Чому мені пощастило потрапити у цей дивний світ зараз?". Потім була ще одна думка. Настільки абсурдна.... " Якщо це — загробний світ, то куди ж потрапляють ангели і демони після смерті. І чи помирають вони взагалі? Ні,точно помирають. Ай мені щось таке говорила... Що ж саме?".
************************************
Раптом двері відчинилися і у кімнату зайшов чоловік. З ним був іще хтось. Кіра піднялася. Придивившись, вона впізнала у другій постаті... Ай. Кіра зраділа. " Хоча б буду тут не сама",— з полегшенням подумала Кіра, та зразу ж відігнала цю думку. Тут ні в якому разі не можна залишатися. Занадто страшним було це місце. Чоловік, який прийшов сюди з Ай сказав до Кіри:
— Приймай подружку. Пробралася сюди, щоб врятувати тебе. Сподіваюся вам сподобається у нас в гостях,— останню фразу він сказав обом дівчатам і криво посміхнувся. Потім він вийшов, закривши двері на ключ.
************************************
Ай присіла біля Кіри, склавши ноги метеликом, і пильно подивилася на неї. Кіра відповіла дівчині тим самим.
— І що будемо робити?— понуро запитала Кіра.
— Не переживай, у нас є план. Джекс нас звідси витягне!— радісно відповіла їй Ай.
— Джекс також тут?— голос Кіри виражав щире здивування.
— Ну звісно! Як ти думаєш, я б полізла сюди, якби не знала, що не буде кому рас рятувати? І взагалі, половину плана по твому спасінню придумав він,— відповіла Ай.
— Класно!— Кіра зраділа,— Але як він збирається нас звідси витягнути? Тут немає вікон, двері на замку, а ще ці люди...
— А от про це ми не подумали...
************************************Пройшло незнати скільки часу, а за дівчатами так ніхто і не з'явився. Кіра вже змирилася з таким розкладом справ, і покірно чекала, що ж з ними буде далі. Ай ж була розчарована у тому, наскільки вони безмозглі.
— Які ж ми дурні.... Як можна було думати, що усе буде настільки простим...,— жалілася сама собі Ай.
У Кіри ж не було сил навіть на те, щоб задуматися про те, що ж з ними може статися. Раптом, у дверях почувся скрип, і вони повільно прочинилися. Це був той самий хлопець, який привів сюди Ай. Ай підскочила з місця, і Кіра повторила її рух. Та хлопець лише криво посміхнувся і заговорив:
— Ну як вам тут живеться?! Весело, правда? Цікаво, скільки ще ви тут протягнете без їжі і води. Зовсім одні..Без шансу на порятунок. Бідненькі..,— хлопець скорчив гримасу жалю на своєму обличчі,— Як же я обожнюю мучити таких! — крикнув він і повільно підійшов до Кіри. Дівчину пересмикнуло від страху і огиди. Хлопець це помітив.
— Не бійся, тобі ми нічого не зробимо. Усе-таки нам потрібні гроші. А за тебе, я впевнений, нам дадуть багато,— він мрійливо примружився, уявляючи гроші, які вони з бандою могли отримати за Кіру. Потім хлопець різко повернувся в бік Ай і підійшов до неї. Ставши прямо в притик до дівчини він чіпко вхопив її обличчя рукою і почав уважно роздивлятися.
— А ось з тобою я побавлюся. Ти зрозумієш, чому не потрібно було лізти до нас. Теж мені придумала план викрадення. Аж смішно. Але що ж робити, якщо ти сама підписала собі смертний вирок. Тепер ти— моя іграшка!— при цих словах хлопець міцніше зжав обличчя Ай у своїй долоні. Дівчина скривилася від болю на одну секунду. Потім ж взяла справу в свої руки, і штовхнула хлопця ногою в живіт. Той похитнувся і відпустив її обличчя.
— Нас обов'язково врятують!— крикнула Ай.
— Хто врятує?— насмішливо запитав хлопець,— Джекс?
— Звідки ти...
— О, люба, я багато чого знаю. Чи ти думала, що я не зможу впізнати власного брата, хай навіть у спробі маскування. Він навіть шрам не спробував прикрити. Послав ж Бог такого безмозглого братика. Хоча... Цікаво де він зараз. На половині дороги до батька..
— Що ти мелеш?!
— О, а ти не знала? А з нього вийшов кращий шпигун, ніж я думав. Люба моя, твій Джекс шпигує за тобою за проханням батька. Вони давним давно хочуть скинути тебе з ангельської ради.
— Не вірю! Джекс би ніколи так не поступив!
— Ти погано його знаєш. Дууже погано. Усі знаки уваги, які він приділяв тобі були лише в цілях шпигунства. Усе, що ти там собі понапридумувала— лише гра і притворство!— сказавши це хлопець розсміявся. Лице Ай неможливо було описати словами. Це був вираз надзвичайного шоку, та за секунду усе змінилося. Лице дівчини набуло надзвичайної байдужості, очі втратили свій,  блиск, а тіло з напруженого стало надзвичайно розслабленим.
Артур вийшов з кімнати...
P. S. Пробачте, що давно не було глави. Зараз школа, тому глави будуть виходити рідко(але будуть виходити, чесно). Сподіваюся, що ви мене не вб'єте(якщо це звичайно х ось читає) і будете чекати нової глави. Love всіх ^_^