Поза життям

Розділ 2 (Кіра). Зустріч в переулку

Кіра. Кіра Некс...
З самого народження, вона була абсолютно звичайною. Кіра народилася в звичайній сім'ї, нічим не відрізнялася від інших дітей. Абсолютно звичайна, людська зовнішність: чорне волосся до плечей, пронизливо зелені очі, маленький акуратний ніс, тонкі губи, родимка в формі зірки на щоці. Характером дівчина теж не відрізнялася. Добра, дружелюбна, любить усім допомагати. Загалом стандартний набір. Хоча, чесно кажучи, було у неї пару заскоків, але їх вона могла проявити лише в компанії друзів. А так, як в школі, або в якійсь компанії вона вела себе, як сіра миша, то і друзів у неї не було. Так, знайомі. Жила Кіра, як звичайна людина. Скажімо так, за стандартним циклом:
Школа—домашка—сон. Так і жила вона упродовж своїх 15 років. До цього часу...
******
Кіра проснулася у незнайомому місці. Навколо неї були возведені високі будинки, недалеко стояла кафешка, ззаді дівчини стояв фонтан, зі статуєю ангела і демона, які тримали в руках велику книгу. Кіра роззирнулася. З подивом вона виявила, що зовсім не знає цієї місцевості, і те, що вона лежить посередині вулиці, в піжамі. Чесно кажучи, вигляд у дівчини був м'яко кажучи смішний. Уявіть собі, що ви опинилися на вулиці, перед зовсім незнайомими людьми, в розовій футболці з прінтом " Хеллоу Кітті",  рожевих шортах до колін, в сердечка і ключовий елемент.... Тапочки з кроликами. Хоча людей на вулиці практично не наблюдалося, та всеодно, відчувала себе дівчина дивно. Кіра ще раз роззирнулася, і почала бігати від одного місця до іншого в пошуках чогось знайомого. Спочатку, їй здавалося, що усе це сон, але потім вона відкинула ці думки. Ну не може бути сон настільки реалістичним. Хоча.... Так за роздумами і пошуками чогось знайомого вона і не помітила, як до неї підійшли двоє дивних людей.
*****
Кіра зайшла в переулок між домами і кафе, і відчула, як чиясь рука закрила їй рот, а інша схопила її руки.
— Не верещи— сказав голос. " Цікаво, як це я маю кричати з закритим ротом?!"— подумала Кіра, як раптом її різко відпустили і перед її очима повстала біловолоса дівчина, з досить м'якими рисами лиця, одягнена в білий топ, світло- блакитну коротку спідницю і туфлі на високих підборах. Не будь Кіра зараз в такому положенні, то напевно помилувалася б красою незнайомки, та зараз у неї на це попросту не було часу. Кіра тільки розкрила рот, щоб закричати, та раптом незнайомка заговорила:
— Зачекай! Ми тобі нічого не зробимо, клянусь.
" МИ?"— тільки встигла подумати Кіра, як з тіні вийшов хлопець. Зовнішність була у нього досить дивною. Зелені очі, середній ніс, і тонкі губи— усе це було нормою, та це далеко не усе. У хлопця був великий шрам, у половину лиця. А на голові— РОГИ! Кіра аж пошатнулася від здивування.
— Ай,— звернувся він до біловолосої дівчини—  от поясни, чому всі люди так шокуються від вигляду моїх ріг?
— Тому, що вони люди— спокійно відповіла йому дівчина, яку судячи по словам хлопця, звали Ай. Дивне ім'я... " Та вони ж божевільні! Куди я потрапила?!"—подумала дівчина. Та незнайомці знову почали говорити до неї.
— Так, слухай уважно— сказала Ай— зараз ти знаходишся не на землі— Кіра подивилася на неї, як на інопланетянина— так так, не на землі. Ти в чистилищі.
— Ви божевільні— тихо промовила Кіра.
— Враховуючи те, що ти, людина,зараз розгулюєш по чистилищу в піжамі, то божевільна тут ти, а не ми— з усмішкою на лиці сказав хлопець.
Кіра відчула, як до її щік, хлинула кров, але змовчала, та про себе подумала: " Добре,що тут темно".
— Джексе, давай я продовжу— Ай зло зиркнула на хлопця.
— Гараз, о великий ангеле— підкресленно ввідчливо і з долею насмішки вфдповів хлопець, низько схиливши голову.
— Такс, продовжимо. Розповім тобі усе попорядку— звернулася Ай до Кіри— ти зараз знаходишся у чистилищі, а ми з Джексом, ангел і демон. Доказом цього тобі можуть послужити його рога. Ти звичайно ж можеш спробувати відірвати їх від його голови, щоб впевнитися, що це не косплей, та робити цього не раджу, адже можеш стати милим трупом.— спокійно промовила Ай, а от у Кіри від цього, аж мурашки по тілу пробігли— Як ти сюди потрапила розповім пізніше тому, що це довга історія. А по короткому, то це моя оплошність....— дівчина на звилинку замовкла і Кіра скористалася моментом.
— Стоп! Якщо все, що ви розповіли правда, то це означає, що зараз я мертва?!— спитала вона.
— Угу— тихо сказала дівчина.
— І все через Ай— з широченною посмішкою добавив Джекс.
— Це випадковість— спалахнула дівчина-ангел— І взагалі всьому виною робота і мій начальник, який занадто мене нагружає! А ти, блін, міг би і допомогти, а не стояти тут як стовб і критикувати мою роботу, пустоголовий демоне!!— кричала на нього Ай.
—Стоп!!— не витримала Кіра— хто небуть може мені усе нормально пояснити!
— Я ж уже говорила— вздохнула дівчина— що випадково записала твоє ім'я в зошит, і тепер ти померла і опинидася тут. А тепер нам потрібно повернути тебе назад на землю, щоб ти тут не розгулювала. А для цього нам потрібно, щоб ти допомагала нам. А, і ще одне! Про тебе ніхто не має знати, тому ми замаскуємо тебе!
— Ай, щось запізно ти про це подумала, її ж уже показували по телевізорі.
— Я щось придумаю— відмахнулася вона— то що, допоможеш нам?— звернулась вона до Кіри і простягнула руку. Кіра швидко її потиснула і відповіла:
— Звичайно! Я ще не хочу помирати!