Поза життям

Розділ 9 (Джекс) Будиночок

Дзвінок. Хлопець підняв трубку. З телефону до нього долинув схвильований голос:
- Приходь скоріше. В нас... в мене...в нас чіпе,- випалила Ай в трубку телефона за долю секунди.
- А що сталося?- запитав Джекс.
- Потім розповім. Приходь скоріше. Це реально дуууже важливо.
- Добре. Буду через 5-10 хв.
- Ок.
Ай поклала трубку. Джекс почав одягатися, і вже через 8 хвилин був біля дверей квартири Ай.
************************************
Хлопець подзвонив у двері. Вони відчинилися. На порозі стояла Ай. У неї були скляні очі, переляканий вигляд, та й в цілому виглядала вона так, наче стався зомбі апокалипсис, і вони єдині вижили. Без жодних церемоній Ай завела його в квартиру, захлопнула двері, взяла за руку і потягнула у свою кімнату.
- Що відбувається?- запитав Джекс. Ай не відповіла. Коли вони зайшли, Ай відпустила його руку, підняла з ліжка якийсь папірець і простягнула Джексу:
- Читай,- тихим голосом промовила вона.
Джекс почав читати. З кожним словом його лице ставало більш наближеним до виразу лиця Ай. Нарешті він дочитав.
- Що це, в біса, таке?!- викрикнув він.
- Ти ж прочитав,- тихо відповіла йому дівчина. Враз по її лицю покотилися сльози.
- Що тепер буде з Кірою. Якщо ми не принесемо гроші її ж вб'ють, правда?- крізь сльози запитала вона.
- Не вб'ють. Якщо мт встигнемо викрасти її до 12. 10,- сказав Джекс. Ай перестала ревіти.
- У тебе є план?
- Є.
************************************
Ай і Джекс стояли біля входу в покинутий магазин біля паку. Магазин був у плачевному стані: прогнивші наскрізь дерев'яні дошки, які подекуди відвалювалися, старі потріпані двері ледве трималися на іржавих запилюжених петлях, вивіска, яка колись була яскравою і блискучою, тепеп уже відвалювалася від даху.
- Що ми тут робимо?- запитала Ай.
- А ти як думаєш? Прийшли купити пару капелюхів?- саркастично запитав Джекс.
- Ні, ну але....
- Заходь давай!
Ай обережно відкрила двері. На неї посипалася гора пилюки. Дівчина пройшла всередину. Джекс за нею.
Всередині крамниця мала не такий жахливий вигляд як ззовні. Але приємною і затишною її ніяк не назвеш. Усі стіни і речі були в пилюці, подекуди Джекс і Ай могли наблюдати сімейство павуків, які здійснювали міграцію з одної павутини на іншу. На розвалених часом полицях стояли банки, на підлозі валялися капелюхи, стара каса була відкрита.
- Навіщо ти мене сюди привів? Нам Кіру потрібно рятувати, а не по крамницях лазити!- бісилася Ай.
- Ти реально нічого не пам'ятаєш?- зі здивуванням спитав Джекс.
- Що я маю пам'ятати?
- Можливо ось це освіжить тобі пам'ять?- Джекс прочинив старі двері, які вели в іншу кімнату, по стану трохи кращу ніж перша, аде все так само потребуюча ремонту. Ай заглянула всередину.
- І що?- запитала вона.
- Ти прикалуєшся?- запитав Джекс.
- Ні. Взагалі, з чого я маю пам'ятати цю стару розвалену будівлю?
- Пам'ятаєш той дивний будинок, який мій дати нам усе що ми хотіли і відправити туди куди ми хотіли, в якому ми гралися у сім років?- запитав хлопець.
- Так. Це було чудове місце. От би туди повернутися,- замріяно сказала Ай.
- Вітаю!- викрикнув Джекс,- Ти тут!
- Не прикалуйся. Ця стара розвалюха не може бути тим чудовим місцем,- заперечила дівчина.
- От звідки ти знаєш? Десять років пройшло,- почав докопуватися Джекс.
- Ну не може будівля так сильно змінитися за десять років,- геула своє Ай.
- А скільки років пройшло від кардинального перевороту?
- Чотирнадцять.
- Нуу. І тепер ти мені будеш доказувати, що не може ця будівля кардинально змінитися за десять років. Наше місто змінилося повністю за якихось чотирнадцять років. Ціле місто. А ти заперечуєш зміни будівлі!- говорив Джекс.
- Ну гаразд. Тоді звідки ти знаєш, що це саме те місце. Таким будиночком може бцти будь що.
- Пам'ятаєш, як нам заборонили сюди приходити. Коли я був малим мені було звичайно трохи образливо, але особливого значення я цьому не придавав. Але пізніше, мені стало цікаво, шо ж це за будинок, і чому там не можна гратися. Я почав його досліджувати. Уяви собі, це особливий портал бажань. Таких у нашому світі всього два. Але на наш час залишився лише один. Оцей. За допомогою іншого якраз і зробили кардинальний переворот. Але мінус у тому, що магія у цьому порталі не безкінечна. З кожним бажанням портал стає все слабшим і слабшим, старішим і старішим. Поки не розвалюється зовсім. У цьому далишилося лише два бажання. Завдяки малим нам. Кожне наше бажання викачувало з портала силу. Знав би це загадував би щось серйозніше ніж вогнедишний єдинорог і безкінечне морозиво. Саме через такі наші бажання нам і заборонили сюди приходити. Щоб ми не знищили одну з найважливіших міських реліквій,- Джекс закінчив розповідь і полегшено видихнув. Ай стояла з відкритим ротом. Схоже ця історія її справді вразила.
- Гаразд. Але навіщо ми зараз тут стоїмо. Історія звичайно трагічна, не спорю, та в нас є важливіші справи ніж просто стояти і розглядати те, що ми колись зруйнували,- сказала Ай.
- Ти що не зрозуміла?- вражено запитав Джекс,- Блін, ну і для кого я тут розпинався? Все ж елементарно. Портал в нас виконує бажання. І залишилося їх ще два. Не складних правда, тому загадати про повернення Кіри ми не зможемо, та от забажати перенести нас туди де вона є- запросто.
- Клас!- Ай підстрибнула і заплескала в долоні,- Тоді загадуємо!
- Давай на раз, два, три.
- Давай.
- Раз!
- Два!
- Три!
- Бажаю перенестися до Кіри!- викрикнули вони хором. Раптом кімната засвітилася і їх поглинуло світіння. Через секунду кімната знову пустувала, так, ніби це і справді був розвалений магазин, а не історична пам'ятка.
P. S. Фух! Встигла! Ще п'ятниця, так що впринципі я встигла випустити главу вчасно. Тому читайте на здоров'я ті, хто її чекав (хоча її і так ніхто не читав, тому можна не паритися з написанням нової глави).