Поза життям

Розділ 14 (Ай) "Високосний годинник"

Місячне сяйво слабко пробивалося крізь віконну шибку, освічуючи тендітну постать дівчини, що сиділа на ліжку, поклавши голову на коліна, та дивилася у вікно. Місячне світло заспокоювало розбурхану свідомість дівчини, та допомагало привести думки у порядок. У домі панувала мертва тиша, хоча ніхто з жильців не спав... Ай сиділа так, просто дивившись на місяць, вже довгий час, та ніяк не могла заспокоїтися. Душу дівчини терзали сумніви та переживання.... " І з якого моменту моє життя пішло не туди...",— думала вона.
************************************
Двері зі скрипом прочинилися, і у кімнату зайшла Кіра. Незважаючи на пізній час, вона також ще не спала.
— Не спиш?— запитала вона.
— Як бачиш..,— відповіла Ай.
— Про що думаєш?
— Про все...
— Ти впевнена, що правильно зробила, коли вигнала Джекса... Він звичайно ідіот, але можливо ми б змогли запевнити його, що нам потрібно діяти просто зараз. Не думаю, що це було б аж так важко...,— сказала Кіра.
— Не в цьому справа,— тихо відповіла їй Ай.
Декілька хвилин у кімнаті царило мовчання.
— Ти досі думаєш над словами Алекса? Впевнена що він не брехав. Ну подумай сама, став би Джекс нам допомагати з моїм поверненням, викрадати ту карту, якби він хотів викинути тебе з ангельської ради. Та йому досить було б привести мене як живий доказ, і справу зроблено!,— впенено сказала Кіра.
— Ти не знаєш його батька..... Ми з Джексом знайомі з дитинства, і я прекрасно знаю його батька. Він — людина з застарілими поглядами на життя, тому всім серцем ненавидить усіх ангелів. Джекса він виховував таким самим, але потім він познайомився зі мною.... Саме тому батько Джекса ненавидить мене більше ніж решту ангелів... Він жорстокий та хитрий. Я впевнена що усе це,— дівчина обвела рукою круг,— його план, і усі наші дії під його контролем...,— дівчина зупинилася, щоб перевести дух,— А знаєш, що найгірше.... Я йому довіряла.... Розповідала про свої плани... Думала що він мене розуміє.... А усе це було планом його батька... І я повелася... Я..
— Це все повний абсурд!— перебила Ай Кіра,— Ти так просто повірила словам якогось незнайомого хлопця, що назвався братом Джекса, а на вашу довголітню дружбу та довіру наплювала! Можливо я й неправа, та я просто не розумію як можна так відноситися до друзів!
— Колись зрозумієш,— Ай слабко посміхнулася.
— Надобраніч,— буркнула Кіра та вийшла з кімнати.
************************************
Наступного ранку, дівчата як завжди зустрілися на кухні, та вперто ігнорували ситуацію, що сталася вночі, продовжуючи спілкуватися, як завжди. Кожна з них провела ніч, обдумуючи слова, які вони наговорили одне одному, тому цього ранку в руках у кожної була кружка кави.
— Нам потрібно обдумати план подальших дій,— раптом сказала Ай. Від раптовості слів Кіра мало не вдавалася кавою.
— Так швидко!
— А чого тягнути. У нас не так вже й багато часу. Чим швидше почнемо думати, тим швидше повернемо тебе додому. Хіба ти не хочеш повернутися?,— безтурботно відповіла дівчина.
— Хочу...
************************************
Сонце за вікном нещадно палило, у квартирі було надзвичайно душно, та дівчата, що сиділи на дивані у вітальні, та роздивлялися відкриту " Велику Карту Міст".
— Ну, карта у нас є,— сказала Кіра,— І що нам далі робити,— вона запитально подивилася на Ай.
— Я... Я не знаю,— розгублено відповіла та.
— Тобто!
— Ну, про карту я вичитала в інтернеті, а от що з нею далі робити там не писало,— розгублено промямлила Ай.
— Ну то погугли ще!,— крикнула Кіра.
Ай нічого не відповіла, а мовчки дістала телефон та почала щось у ньому писати. Писала вона у ньому щось хвилин десять, а після того радісно скрикнула:
— Є!
— Що сталося, щось знайшла?!,— зацікавлено запитала Кіра.
— Ну можна і так сказати... У гуглі про нашу ситуацію абсолютно нічого немає, та у мене є друг, не зв'язаний з радою ангелів, який має доступ до секретних архівів бібліотеки. Він написав, що спробує щось пошукати, і якщо знайде, зразу ж надішле мені смс-ку,— радісно відповіла дівчина.
— Ну це хоча б щось....
************************************
Хоча Ай і сказала, що її друг готовий допомогти їй, та все ж смс від нього довелося чекати майже цілий день. За цей час дівчата встигли влаштувати генеральне прибирання у квартирі, сходити за покупками, та обсудити продавця-консультанта з магазину, що нещадно старався впарити Кірі освіжаючий крем для лиця. Коли втомлені та щасливі дівчата нарешті повернулися додому, і Ай нарешті уткнулася в свій телефон, дівчина побачила смс від друга.
— Є!!!,— крикнула вона на всю квартиру.
— Що є? Нарешті смс прийшло?,— запитала Кіра.
— Угу,— кивнула Ай.
Дівчата зручніше всілися на дивані, та почали говорити.
— Він пише, що в архівах інформації про це майже не залишилося, а з усього, що йому вдалося відшукати, він зрозумів, що нам потрібно знайти якийсь старовинний годинник... О, ще щось пише!— перервала свій монолог Ай. Кімнатою роздався звук смс, яке Ай прочитала, і від його вмісту лице дівчини шоковано втупилося в екран.
— Ну, що там,— запитала Кіра.
— Він пише, що нам потрібно знайти "Високосний годинник",— вбитим голосом відповіла біловолоса.
— Це знову щось старовинне?— запитала Кіра. Ай мовчки кивнула.
— Ну, в нас хоча б вже є досвід у викраденні старовинних речей з усяких музеїв.
— Справа в тому,— почала Ай,— що цей "Високосний годинник" знаходиться зовсім не у музеї. Хоча чесно кажучи краще б він був там.
— Якщо годинник не у музеї, то де ж він?,— здивувалася чорноволоса.
— У домі батька Джекса...