Я повинна бути в історії!

Частина 2: Знову в школу...

—Ви перейшли до нас із французької школи. Яка причина вашого переїзду з Парижа в Токіо? — запитав чоловік літнього віку, який сидів навпроти дівчини.

— Проблема із однокласниками.

—Хто ваш опікун? Можу я поговорити із цією людиною? — говорив директор до дівчини, але ця ситуація більше нагадувала допит.

—Я переїхала із мамою. Але вона на лікуванні. Тут медицина хороша. Лікарі відправили її на операцію.

—Зрозуміло. Добре, твій класний керівник видасть тобі розклад уроків і підручники. Твій кабінет 3–Б. Ти вільна.

Дівчина вийшла із кабінету директора. Але в цей момент проходив хлопець і зачепився за її ногу, і вони разом впали на землю.

—Дура, не бачиш куди йдеш?! Купи собі окуляри! — накричав на дівчину високий брюнет із бурштиновими очима. Одягнутий хлопець був в білу сорочку, чорні джинси, сорочка сильно облягала його тіло, і було видно його накачені м'язи і торс.

—Взагалі-то це ти на мене впав. І не потрібно називати мене дурою!— Я точно десь бачила цього хлопця. Його лице дуже знайоме.

— Відвали! — він пішов і за ним тягнулася аура злості.

—Шизофренік якись—подумала Селіна і направилася в пошуках свого класу.

—Так у мене урок у 3–Б. Залишилося 7 хвилин. Так, так, так... 3–Д, 3–Ж, 2–А..... Ага ось і 3–Б.

Не встигла я відкрити двері, як із кабінету вийшла вчителька.

—Привіт, ти напевно Селіна, так?

—Ем, так.

—Супер, я якраз хотіла тебе шукати. Зараз ми зайдемо у клас і ти познайомишся зі своїми новими однокласниками, гаразд?

—Добре.

Блін знову це. Уже 30 раз, ювілейний. Кожен раз коли перевожусь одна і та ж схема.

—Діти, увага. Сьогодні до вас приєднується нова учениця. Розкажи про себе.

—Всім привіт, мене звати Селіна Квінзел. Люблю тварин. Хобі малювання, танці, музика. – сказала дівчина із ультрамариновими очима. Одягнена вона у ніжно рожеве худі та чорні джинси із чорними кросівками. Волосся кольору шатен і заплетене у високий хвіст. На руці був чорний браслет і каблучка у формі корони із маленькими камінчиками синього брильянту.

—Гаразд можеш сісти із.....Керою. Це дівчинка на третій парті.

—Привіт, я Кера.— сказала дівчина із зеленими очима. Блондинисте волосся і зачіска боб каре. Одягнена у білу блузку із сірим бантіком та сіру юбку і сірі туфельки.

—Привіт.

—А з якої школи ти перейшла? А скільки тобі років? А є брат або сестра? Хлопець є? Є домашня тваринка? Якщо так, то хто і яка порода? Когось любиш? Любимий колір? У тебе хороша пам'ять? Станемо подругами? — задала питання дуже допитлива дівчина.

—Ем...

—Пробач я напевно задала забагато запитань.

— Із французької. 15. Ні. Ні. Так. Кіт породи сервал. Ні. Чорний, фіолетовий. Так. Можливо.

—Ого...я ніколи не бачила подібне. Як ти це зробила?

—Просто запам'ятала послідовність і питання. Все просто.

— У тебе є сервал, але ця порода агресивна. Хіба ні?

— Тоді моя кішка — збій системи. Вона любить щоб її гладили, обнімали, багато спить і спокійна. — із усмішкою говорила шатенка.

— Слухай, а ти не модель? Я тебе здається десь бачила. Точно ти на журналі....

—Чшшш нехай це буде між нами.

— Добре.То ми тепер подруги?

— Так, напевно.

—Супер. Короче у нас на правому ряду сидять ботани. На останніх партах сидять пари але крім Девіда він у нас холостяк-красавчик. За ним пів школи бігає. Мені повезло ми з ним друзі. Правда Девід?!

— Відвали. — сказав брюнет який був занурений у свій гаджет.

—Він тобі подобається? – з інтересом запитала блондинка.

—Ні, хлопці типу «Bad boy», мене не цікавлять. Тим більше я вже мала нагоду з ним поговорити.

— Ну Девід іноді буває грубим, але якщо краще із ним познайомитись, то ти зрозумієш, що він класний.

—Можливо, ти права.

Я встала із свого місця, щоб витягнути підручники і знову натрапила на того Девіда.

—Виб...

— Я здається попереджав тебе, щоб ти не лізла до мене! – не давши мені договорити перебив мене він.

— Девід не починай, вона новенька. Краще познайомся з нею– старалась захистити свою нову подругу, Кера.

— Я Селіна Квінзел. Приємно познайомитись

— Се-ліна... – задумався хлопець.

— Так діти, сідайте на місця починаємо урок. – Перервала цю розмову вчителька.

Але у хлопця не виходило із голови ім'я цієї дівчини. Можливо він її колись зустрічав....