Я повинна бути в історії!

Частина 10: Повідомлення

На наступний ранок брюнету довідали, що вчора відбулося, він із шокованим виразом обличчя це все вислуховував. Можна було помітити на його лиці паніку,страх,недорозуміння, тощо. Девід пішов на пошуки Хани. Дівчина стояла на вулиці і дивилась у сторону ріки, яка протікала недалеко від їхнього котеджу.

— Хана! Нарешті я тебе знайшов, чому ти без куртки тут же холодно. Ось, візьми мою. – хлопець протягнув їй свою куртку, яка мала аромат чоловічого парфуму. Дівчина відвернулася від хлопця.

— Йди геть. — відповіла йому роздратованим тоном.

— Ну перестань ображатися. Так я розумію,що провинився, але це ж не означає,що потрібно так вести себе.

— Так вести себе?! Девід ти хоча б, розумієш ,що говориш?! Ти поцілував іншу дівчину у мене на очах, а після усього говориш «перестань ображатися»!? Як можна бути настільки егоїстичним та тупим?!

— Так, я згоден ,що егоїст і тупий, але я не хочу, щоб все так закінчилося.

— Що ж прийдеться.

— Зачекай, ти серйозно мене кидаєш?

— Так. І я не жалію про це.

— Тобто на цьому усе? Крапка? Тепер ми будемо як чужі?

— До тебе серйозно довго доходить. Я навіть не розумію, як могла полюбити такого як ти.

— Супер. Це означає,що мені більше не прийдеться бути для тебе песиком, який без заперечень виконував усі твої бажання.

— Молодець. Тепер можеш бігти та далі цілуватися із тою Квінзел. Ви ідеальна пара. Вона така ж відстала, як і ти.

— Знаєш чим вона набагато краща за тебе? Тим, що вона старається досягти усього сама і бути доброзичливою, а не багатенькою стервою за яку усе робить її татусь.

— Пішов ти!

— Взаємно.

На цьому кінець. Солодка парочка, яку завжди обговорювали, розійшлась. Навіть коли усі повернулися у школу нічого не змінилося. До обох вже починали підлизуватись, але що Девід, що Хана ніяк на це не реагували. В класі навіть не перетиналися поглядами. Вели себе так, наче, навіть не знайомі. І так продовжувалося вже майже тиждень. Ось, наступила п'ятниця. Мене залишили на додаткові заняття, адже я «не слухала предмет!». Із цими словами мене відправила до директора вчителька географії. Мене чесно вже починають бісити ці правила поведінки. Коли я вийшла із кабінету, то наштовхнулася на Девіда і ми разом впали на землю.