Я повинна бути в історії!

Частина 8 : Сузумі багато не наливати!

Автобус зупинився. Усі смертні вийшли із нього, а деякі вибігли, адже гірські дороги не кожен може витримати. Нам повідомили коли обід та вечеря і відправили по кімнатах. Котедж у якому нас поселили був зроблений здебільшого із дерева. На першому поверсі знаходилась кухня, їдальня. В самому центрі була вільна площа, яку зробили скоріше за все для танців та в кутку був розташований цегляний камін, а біля нього диванчики та столик. На другому поверсі знаходилися кімнати. Ми зайшли у свою. Вона також була дерев'яна. У кожній кімнаті була своя вбиральня. У кімнаті було три великих ліжка та два вікна, краєвид яких відкрився на гори. Чесно мені було некомфортно, ті двоє весь час вели себе так натякаючи, що я тут зайва, хоча я це й так розуміла. Не встигла я розкласти речі як наша «банда» із автобуса зайшла в нашу кімнату.

— Хеллоу ви за нами сумували?! — закричав Кен.

— Ти що вже випив? Ми тільки 5 хвилин назад поселилися. Як тебе так швидко рознесло? – говорив Девід.

— Чшшшш я трішки. Ми й вам принесли.

— Ідіот в любий момент може зайти вчителька, а ти тут ореш про алкоголь.

— Ти думаєш, що вона із батьками не «святкує приїзд»?)

— Просто не витягай зараз, зачекай до вечора.

— Добре, добре зануда.

Через 10 хвилин нас покликали на обід, а після ми пішли грати знову «Правда чи Дія». Ну точніше мене заставили знову в це грати. В кімнаті вже було 7 чоловік, а оскільки вчителька та батьки вже «святкують», то до нас вони вже не зайдуть. Доречі я зрозуміла чому неможна давати Сузумі алкоголь, він випив тільки півстакана, а вже був дуже радісний і емоційним. Дивно але смішно.

— Таааак Квінзел. Правда чи Дія? – запитав у мене Кен.

— Правда.

— Це твій справжній колір очей. Ультрамаринови?

— Ні. – Як ж не хотілося відповідати на це запитання! У мене є свої причини чому я приховую свій справжній колір очей, а точніше із-за чого...

— Стоп! Ти носиш кольорові лінзи? А який справжній колір твоїх очей?

— Я відповідаю тільки на одне питання.

— Гаразд, але ми ще до цього дійдемо) Отже, ти Девіду.

— Ем.. Правда чи Дія.— взагалі мені не дуже хотілося задавати питання та й взагалі говорити з ним. Кожен раз він на мене дивиться таким поглядом, начебто, хоче вбити.