Я повинна бути в історії!

Частина 17: Чому так боляче?

Усі зібралися в автобусі. Більшість просто почали їсти свої харчі, які вони накупили, але їх зупинила вчителька із своєю «промовою».

— Діти, увага на мене, будь ласка. Зараз ми вирішили зробити вам сюрприз і, щоб залишитися із хорошими спогадами ми поїдемо у центр в останній раз. Через 10 хвилин вийдемо біля Біг-Бену, та у вас буде 30 хвилин, щоб зробити декілька фото.

На здивування, усі були раді від цієї новини, та коли автобус зупинився, кожен направився куди хоче, а ми з Керою пішли до головної пам'ятки.

— Ого, а думав, що Біг-Бен більший.– сказав Рижий,який приєднався із Девідом до нас.

— Не все таке маленьке.– сказав брюнет, дивлячись на свого друга.

— Ти просто любиш хвалитися, що у тебе 21 сантиметр!

— Я не хвалюсь цим!

— Про що ви говорите? Розмір взуття? – запитала блондинка у хлопців.– Чи....Аааааа... А як ти дізнався, що у нього 21?

— І ти туди ж?! Керо, ти ж дівчинка!

— Девід, я тут вирішую важливі питання. То як ти дізнався?

— Знаєш, що таке пі....

— О Боже, та перестаньте обоє, подивіться на Селіну! Їй не приємно від того, що ви обговорюєте.

— З чого ти взяв, що їй не приємно?– запитав рижий.

— Та просто подивись на неї! Ви вже й мене бісите цією темою!

— Взагалі-то це не я почав.

— Серйозно?! Здається я не починав із того що у тебе 14.

— Ти ж обіцяв тримати це в таємниці! Падло!

— Вибачай!– із сарказмом сказав брюнет.

— Так, хлопці усе!– розборонивши цих півнів, сказала Кера. Хоча б до когось дійшло, що це потрібно припинити.

— Все нормально?– запитав Девід, стоявши у мене за спиною.

— Так...просто задумалася.– насправді, мою увагу привернув автомобіль, який стояв на стоянці. Я ще його помітила,коли ми були у торговому центрі. Таке відчуття, наче,він мене переслідує.

— Про що задумалася?

— Та.. неважливо.

— Мені завжди важливо про що ти думаєш.

— Я, як би не хочу заважати,але нам потрібно йти, а то в Лондоні залишимося. Ні ,ну звісно я не проти, але я не хочу жити на вулиці.– втрутився Кен.