Я повинна бути в історії!

Частина 20: Ще більше секретів

У декого ранок починається з кави. А у мене ранок починається із занадто тісних обіймів Девіда, у 6 ранку. Ми спали у моїй кімнаті, коли сонний хлопець розвернувся і його важка рука впала на мене. Із моїми силами "богатиря" я навіть не могла поворухнутися.

-Де-від....ти мене зараз... задушиш...- я постаралася розбудити хлопця. Волосся, яке зазвичай було зачесане на один бік, зараз було повністю розплетене, та деякі пасма були на його лиці, від цього він виглядав ще миліше.Через декілька секунд він розплющив свої сонні повіки. Його бурштинові очі дивилися на мене та на його лиці з'явилася ніжна усмішка.

- Добрий ранок.- брюнет поцілував мене у лоб та встав із ліжка.- що б ти хотіла на сніданок?

- Я не хочу снідати.

- Сел, досить. Я серйозно. Це не нормально, що ти повністю відмовляєшся від їжі. Я слідкую і бачу, що в день ти п'єш тільки чай та воду і більше нічого. Тому, від сьогоднішнього дня я буду заставляти тебе їсти. Звісно я знаю, що спочатку це мають бути невеликі порції, але їсти ти будеш і крапка.

- Від коли, ти називаєш мене Сел?

-Скорочено від Селіни. Сел, Селі.

- Не існує скорочення від мого імені. Ти просто його придумав.

- Я знаю. Який хочеш салат, я зараз замовлю.

- На твій вибір, а я в ванну.- я встала, взявши із собою халат, направилась у ванну.

Гарячий душ це саме те, що потрібно дівчині зранку. Після усіх процедур я витерла волосся, накинула халат, та спускалася вниз. За цей весь час нам вже принесли їжу. Я побачила Девіда, який викладає їжу із контейнерів на тарілки.

- Ти вже все, бачу? - дивлячись на мене, хлопець закінчував із "презентацією"

- Так. А я бачу, що ти вже повністю вмикаєш перфекціоніста.

- Сідай вже. - Девід поставив переді мною салат, та сів навпроти, чекаючи, щоб я скуштувала.

- Що це за салат?- взявши прибори, запитала я у хлопця.

- Якийсь англійський салат.

- Якийсь англійський салат? Тобто ти навіть не знаєш, що замовив. Так?

- Ні я знаю, просто назва дуже складна. Але там точно є курятина.

- Я бачу. Ти ж розумієш, що я не з'їм це все?

- Давай, їж. Побачимо потім.