Гра

I. Глава 2

Вітаю вас, дорогі гравці, у єдиній та неповторній 'Грі', що має владу змінити ваші життя!

Це гра розуму, гра талантів,
гра магії.

Кожен з вас має шанс перемогти.

Гравцям надаватиметься доступ до завдань, правила до кожного з яких індивідуальні

Гравці можуть змінювати команди, якщо це не заборонено правилами завдання

Методи здобуття перемоги не важливі

Люди, що не є гравцями, не повинні дізнатися про 'Гру'

Покарання - провал завдання

Кожне з попередньо встановлених правил може бути анульовано правилами завдання

Нагороди за виграш:

Вивчення магії

Одне завдання - один рівень

Покарання за провал:
Смерть

Кількість гравців:

[Невизначено...]

[Проводиться обчислення...]

Рейтинг гравців:

[Невизначено]

Інформація про гравців:

[Невизначено]

Відмова від 'Гри' вважається провалом.

Гра почнеться через

[4:59]

[4:58]

.
.
.

-Що? Та що тут, бляха, відбувається?!

Порівняно з Алексом Лілія і справді відповідала своєму титулу Королеви льоду:

-І от, спочатку я планувала вийти з 'Гри', але...

-Але у правилах чітко сказано, що це провал. - Перебив її Алекс. Він також взявся за аналіз ситуації.

-А провал означає смерть. От тільки слова про магію... Невже це правда?

-Ну а чим ще це може бути? - Алекс усміхнувся. - Не обмежуй свій кругозір. Якщо чогось не знаєш...

-Дивись на світ з різних точок зору. - Закінчила дівчина.

Лілія поглянула на Алекса.

-Чому ж ми так ненавидимо одне одного?

-Хіба не через вічне суперництво? А ще через дурні характери кожного з нас. І всі ті жахливі речі, що ми встигли зробити одне одному. І та ситуація...

-Ой, досить. - Лілія закотила очі.

-Ти ж сама спитала.

-Зараз не до цього. - Лілія фиркнула і відвернулась.

-Я ж казав, дурний характер. - Алекс безпомічно знизав плечима.

-Значить, магія існує. Весело.

-А це і справді весело. - Очі Алекса загорілися. - Тільки подумай, гравців багато, а отже з'являться справді цікаві персони. Як ми з тобою. І можна буде повоювати з новими суперниками. Це ж те, чого я завжди чекав!

-Тобто я вже не підходжу в якості суперника? - Спитала Лілія з холодним блиском в очах.

-Просто... - Алекс хотів щось сказати, але передумав. - Давай зосередимось на 'Грі'. Ти не думаєш, що, раз методи не важливі, знайдеться безліч поганців, які підуть по головах?

-Обов'язково. Але для цього їм потрібна сила. А, наскільки я зрозуміла, сила магії залежить від кількості виконаних завдань. Якщо ми почнемо одночасно, всі будуть на одному рівні.

-Не забувай, що ми все ще в нашому світі. Ми повинні поводитись так, ніби нічого не відбувається. Ніхто не повинен дізнатися про 'Гру'.

Лілія кивнула.

-Наші суперники не обов'язково такі, як ми. Незважаючи ні на що, ми все ще студенти. Інші гравці... Можуть мати значний вплив у цьому світі.

-Пфф. Ти чогось боїшся? - Алекс провокативно поглянув на Лілію.

Вона відповіла йому рідкісною посмішкою.

Вираз обличчя Алекса змінився.

-Ми говоримо так, ніби ми самі не суперники.

-Якщо ти хочеш знову зробити ворогом єдину людину, якій ти можеш довіряти, то вперед, я не проти.

-Чому я можу довіряти тобі?

-Ми знаємо, що кожен з нас - гравець. Ми разом аналізували ситуацію, тому кожен знає те, що й інший. До того ж, Алексе, будьмо чесними, ми прекрасні суперники.

-Ще б пак, ми змагалися тринадцять років!

-Ми або ідеальні вороги, або ідеальні союзники. То, що ти обираєш?

Лілія пристально спостерігала за Алексом.

Хлопець усміхнувся.

-Тільки давай без рукостискань.

Дівчина здригнулась.

-Погоджуюсь.